Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
Кримські походи на Москву 1571 та 1572 рр.
Після невдалого турецького походу на Астрахань 1569 р. кримський хан Девлет Ґерай вирішив розпочати переговори з Московською державою про відновлення угоди про мир і військовий союз, яка існувала в часи Менглі Ґерая. Протягом 1570 р. переговори не досягли мети, і Девлет Ґерай поставив московському цареві ультиматум: мирна угода або війна. Царський уряд вирішив, що недавні зусилля щодо укріплення південного кордону Московської держави повинні забезпечити захист від нового кримського набігу, і не згодився із мирними умовами, запропонованими ханом. Навесні 1571 р. Девлет Ґерай вирушив на Москву зі всім своїм військом. Сорокатисячна кримська армія складалася з кримських татар, ногайців Великої і Малої Ногайських орд і невеликих контингентів з Північного Кавказу, в тому числі кабардинців, яких очолював князь Темрюк, батько московського опричного воєводи Михайла Черкаського та другої дружини царя Івана Марії Черкаської. Окрім кінноти, під командою Девлет Ґерая були також невеликі відділи піхоти й артилерія.
Михайло Черкаський був одним із воєвод опричних полків, що підійшли до Серпухова на підтримку шеститисячного московського війська, що мало обороняти рубіж ріки Оки від татар. Головним командувачем війська був князь Іван Бєльський, але фактично головував присутній при своєму війську цар Іван. Коли йому донесли, що один із ханських загонів очолює батько Михайла Черкаського, цар наказав стратити князя, деморалізувавши військо.
Цар розраховував, що татари спробують форсувати Оку поблизу Серпухова, але місцеві дворяни, неприязно настроєні щодо царя через його здирства, показали ханові шлях в обхід московського війська. Орда обійшла верхів’я Оки із заходу, пройшла Козельськ, переправилася через річку Угру і вийшла в тил московському війську. Девлет Ґерай із головними силами пішов просто на Москву, а частина орди вдарила на ворога коло Серпухова, розгромивши опричний полк Якова Волинського. Цар Іван з опричниками утік в Ростов, а воєвода Іван Бєльський із військом, що залишилося, поспішив на захист своєї столиці. Він встиг випередити хана лише на один день і вирішив, що його військо зможе краще відбити татар від Москви. Стотисячне місто також прийняло десятки тисяч втікачів із зайнятих татарами околиць.
Наступного дня, 24 травня 1571 р., Девлет Ґерай з ордою підійшов до Москви, ставши табором в селі Коломенському. Він вирішив не штурмувати місто, замість того татари пограбували московські передмістя та підпалили їх. Вогонь швидко перекинувся за фортечні стіни в саму Москву. Серед москвичів здійнялася паніка, вони кинулися тікати до північних воріт, де татар не було. Багатьох було затоптано чи задушено в тісняві. Ще більше загинуло від вогню чи задихнулося від диму пожежі. Вибух порохових складів у Китай-Городі й Кремлі зруйнував кремлівські мури біля Фролівських воріт (на місці сучасних Спаських і Червоної площі). У вогні загинув воєвода Іван Бєльський зі всім своїм військом, від якого уціліло лише 300 чол. Митрополит і вище духовенство вціліли під захистом товстих мурів Успенського собору.
Це був найбільший тріумф татар над Москвою від 1408 р., коли її спалив емір Едіґей, переможець литвинів на Ворсклі 1399 р. Девлет Ґерай з того часу став знаний як Тахт Алґан, чи «Здобуватель столиць». Від спаленої Москви орда повернула на Каширу і Рязань, привізши у Крим шістдесят тисяч ясиру. Удар по престижу царя Івана був настільки сильний, що навіть через десять днів після спалення Москви його придворні боялися повідомити йому цю новину.
У червні 1571 р. Девлет Ґерай послав листа цареві Івану, вимагаючи повернення Казані й Астрахані Кримському ханству. Цар погодився, але за умови укладення мирної угоди між Кримом і Москвою. Але хан, окрилений своєю перемогою, вже мріяв про відновлення татарського сюзеренітету над Москвою і став готуватися до нового походу на Москву.
Московські воєводи зробили висновки з катастрофи 1571 р. Восени були випалені вщент степи вздовж татарського шляху, щоб позбавити татарських коней паші. Посилювали стіни фортець на північному березі Оки, що знову була головним рубежем московської оборони. Серпухов, Калуга й Коломна були з’єднані між собою огорожею заввишки до 1,2 м. Ці укріплені позиції боронили 30—40 тис. війська, у тому числі 12 тис. дворянської кінноти, 2035 стрільців і 3800 козаків. Командував військом князь Михайло Воротинський, що із 8225 війська та більшою частиною гармат стояв у таборі, оточеному гуляй-городом (пересувними укріпленнями) завдовжки в кілька кілометрів поблизу Коломни. 3590 бійців полку правої руки під командуванням князя Микити Одоєвського стояли у місті Таруса. Воєвода князь Андрій Рєпнін командував полком лівої руки (1650 війська) на річці Лопасні. Сторожовий полк воєводи князя Івана Шуйського стояв у Каширі. Шлях, яким Девлет Ґерай пішов на Москву у 1571 р., блокувало 4475 війська передового полку князя Дмитра Хворостиніна.
Їм протистояло 40—50 тис. татар Кримської, Великої й Малої Ногайської орд, з піхотою та артилерією. 26 липня 1572 р. татари спробували форсувати Оку біля Серпухова, але були відбиті московським сторожовим полком. У ніч з 27 на 28 липня ногаї Тенріберди-мурзи розбили 200 дворянської кінноти коло Сенькіного броду, форсували Оку й пішли на північ. За ними пішов татарський авангард Дівія-мурзи. Передовий полк князя Хворостиніна атакував татар, але був розбитий. Така ж доля спіткала полк правої руки князя Одоєвського над річкою Нарою. Незабаром головні сили орди опинилися в тилу московського війська і рушили прискореним маршем на Москву. Сильним ар’єргардом орди, що прикривав її від ворога, командували сини Девлет Ґерая.
28 липня 1572 р. біля села Молоді (45 км на південь від Москви) передовий полк князя Хворостиніна наздогнав і атакував ординський ар’єргард, розбив його і дістався майже ставки хана. Девлет Ґерай кинув на ворога 12 тис. добірних татарських і ногайських бійців, але тут до поля бою надійшли головні московські сили князя Михайла Воротинського. Московське військо швидко виставило гуляй-город і почало під його захистом обстрілювати татар з гармат і рушниць. Коли дві тисячі татар і ногайців, переслідуючи таке саме число кінноти Воротинського, підійшли надто близько до гуляй-города, потрапили під вогонь і зазнали значних втрат, хан був змушений зупинити наступ і вивести свої загони з бою. Очевидно, неможливо було продовжувати марш на Москву (що з минулого року була відбудована, заселена наново людьми з інших міст Московського царства й зміцнена сильним гарнізоном), маючи в тилу московське військо. Атака на московську столицю відкладалася до розгрому війська князя Воротинського.
Хан розбив свій табір на річці Пахрі за 30 км від Москви. 29 липня 1572 р. минуло в очікуванні московського наступу, але князь Воротинський також вичікував та готував оборонну позицію. Великий полк став на горбі під прикриттям гуляй-города, який було додатково посилено викопаним перед ним ровом. Інші полки стали на його крилах. Попереду, за річкою Рожай, стало 3 тис. стрільців.
30 липня 1572 р. татари почали атаку. Стрільців було швидко винищено, але в атаці на гуляй-город татари зазнали великих втрат. Загинув ногайський ватажок Тенріберди-мурза і ще три мурзи, а командувач татарського авангарду Дівій-мурза потрапив у московський полон під час однієї з контратак великого полку.
Незважаючи на цю невдачу, хан міг розраховувати на успіх у подальших боях. Московське військо також зазнало великих втрат і було змушене сховатися за мурами гуляй-города. Татари відрізали ворога від річки Рожай, захопили московський обоз із запасами живності, і скупчене в тісняві мобільних укріплень московське військо страждало від спраги, голоду й нестачі паші для коней. Московські дворяни почали потроху різати своїх коней. Ще кілька днів блокади — і князеві Воротинському залишилося б лише здатися.
Воротинського врятував випадок. Командувач московського гарнізону воєвода Юрій Токмаков послав листа князеві Михайлу лист, повідомляючи, що на допомогу йому йде з Лівонії з 40-тисячним військом данський принц Маґнус (що був на службі царя Івана). Це була неправда з метою підтримати бойовий дух блокованого війська, але звістка ця до Воротинського так і не дійшла. Натомість, татари перехопили московського гінця й доправили листа ханові. Девлет Ґерай вирішив, що треба неодмінно розбити військо Воротинського до підходу сил Маґнуса, бо про тяжкий стан ворога всередині гуляй-города йому було невідомо.
2 серпня 1572 р. орда пішла на штурм гуляй-города. Не ясно, чому хан не використав свою артилерію (про її участь не згадується), — можливо, ханські гармаші витратили свої набої в попередніх боях з московськими загонами. Тому татарам залишалося лише намагатися руками повалити щити гуляй-города, що їм не вдалося. Атаки тривали весь день, із великими втратами серед ординців. Надвечір князь Воротинський вивів частину кінноти з табору під прикриттям яру в тил татарам. Одночасно з ударом в тил з гуляй-города ударили на татар загони під проводом князя Дмитра Хворостиніна. Стомлені цілоденним боєм ординці не витримали й побігли, переслідувані московською кіннотою. Це був розгром.
Поразка під Молодями перекреслила плани Девлет Ґерая звільнити від московського поневолення Казань і Астрахань. Походи на Московське царство продовжилися в 1573, 1574, 1576 рр., спустошуючи московські землі, але вже не загрожуючи самому існуванню Московського царства.
