Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Розорення Києва ханом Менглі Ґераєм 1482 р.

На початку своєї історії Кримське ханство було союзником і навіть васалом Литви. Але коли литовський великий князь і король польський Казимир почав шукати союзу з Великою Ордою проти Москви, кримський хан Менглі Ґерай, прагнучи покласти край претензіям Великої Орди на Крим, уклав союз із великим князем московським Іваном ІІІ.

Хан Великої Орди Ахмат 1480 р. спробував відновити контроль над Москвою, але зазнав поразки, у тому числі через те, що Казимир не підтримав його військом як через внутрішньополітичні проблеми, так і через напад кримських татар на Поділля, котрий здійснив Менглі Ґерай, «служа великому князю [московскому]».

Тим часом московський великий князь наполягав на тому, щоб кримський хан остаточно розірвав угоду з Казимиром («к королю шерть сложил») і відрядив «рать» у його землі. Московський посол Михаїл Кутузов перед відправкою в Крим у березні 1482 p. отримав інструкцію залишатися у ханській ставці, аж доки Менглі Ґерай не виконає цих вимог. Іван ІІІ при цьому виставив конкретні вимоги щодо місця проведення татарської кампанії проти Литви: «А как учнет царь [Менглі Ґерай] посилати рать свою в Литовскую землю, ино Михайлу говорити царю о том, чтобы... послал рать свою на Подольскую землю или на киевские места». Союз Менглі Ґерая з Москвою вказав кримським татарам на руські володіння Литви як об’єкт грабіжницьких виправ, при тому, з московської точки зору, додатковим позитивним моментом було те, що ці землі були набагато ближчі до Криму, ніж тогочасний південний московський кордон. Похід Менглі Ґерая на литовську Русь тлумачився у Москві як покарання за ініційований Казимиром похід Ахмата на Русь московську, хоча спричинені ним втрати були мінімальними й сам Ахмат помстився своєму союзником, «распустив вои по всей земле Литовской».

Наприкінці серпня 1482 р. Менглі Ґерай поступився вимогам послів московського великого князя і вирушив походом на Київ. Зберіглося кілька літописних оповідей про цю подію, завдяки яким можна відтворити її в деталях. Напад на Київ стався 1 вересня, на Семенів день, з якого в ті часи розпочинався відрахунок нового року. Один із літописців — найвірогідніше, очевидець, — зазначає, що київський воєвода Іван Ходкевич отримав звістку про наближення ворога за чотири дні до появи татар на околицях міста, але цих кількох днів було замало, щоб як слід організувати його оборону. «Ібo град», під захист міських укріплень, «збегошася многие люди». У київському замку сховався печерський ігумен з усіма монастирськими старцями та скарбницею.

«И прийде царь [Менглі Ґерай] под град на день Семена Лєтопроводца, в первый час дни, изряди полки и приступи ко граду, и обступи град вокруг. И Божим гневом, нимало не побився, град зажже, и погореша люди все и казны. И мало [было] тех, кои из града выбегоша, [но] и тех поимаша; а посад пожгоша и Ближние села».

Старий київський замок був слабо підготовлений до оборони, тому 1 вересня 1482 р. татари взяли укріплення, запалили місто, пограбували церкви, і забрали в неволю багато людей: Менглі Ґерай «полону бесчисленно взял».

У полон до татар потрапив навіть київський воєвода Іван Хоткевич з усією родиною. Сам він і його дочка померли в татарській неволі; дружину й сина воєводи разом із католицьким єпископом Києва, священниками та невідомим числом бранців згодом було викуплено з татарського полону. Ігумен Києво-Печерської Лаври розділив долю Івана Хоткевича; сам монастир було пограбовано; рятуючись від ворога, деякі з ченців «бежали в печеру и задохшася».

Менглі Ґерай «учиниша пусту» Київську землю й «пленив руских порубежных городов 11» аж по Житомир (оборонитися від татар змогли лише Канів і Черкаси). На знак дотримання своїх союзницьких зобов’язань перед Московським князівством він надіслав у дар Іванові III золоті потир і дискос із пограбованої татарами церкви Святої Софії.

Пам’ять про розграбування Києва Менглі Ґераєм зберегли не тільки літописи. У синодику Києво-Печерського монастиря, відновленого невдовзі після погрому, згадується, що попередній «изгорел пленением киевским безбожного царя Менкирєя ис погаными агаряны; тогда и сию Божественную церковь опустошнша, и все святые книги и иконы пожгоша. Мы ж [печерські ченці] по днех неколких из их поганства исшедше и паки начахом имена писати, их же помняще, еже сперва написаны быше».

Цей погром давньої столиці справив величезне враження у південноруських воєводствах і в цілому у Великому князівстві Литовському. Київський замок почали відбудовувати під проводом троцького воєводи Богдана Андрієвича. До праці позганяли все селянство з наддніпрянських волостей так, що при будові працювало 20 тис. сокир. Великий князь Казимир спершу проголосив на Крим загальний похід із цілої держави. До Київщини було начебто вислано 40 тис. війська, хоча військо прибуло запізно для протидії татарам. Вдарити ж на Крим Казимир не наважився.

Хоча великий князь подовжував покладати надії на можливість налагодження стосунків з Кримом, розорення Києва стало знаковою подією, після якої почалося тридцять років систематичних безперервних походів кримських татар на Велике князівство Литовське і на королівство Польське.