Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Військова справа доби неоліту-енеоліту

Про військову справу тих далеких часів ми знаємо лише завдяки знахідкам предметів озброєння, людських поховань зі слідами травм, отриманих під час сутичок. Часом щастить знайти сліди давніх боїв або облог. Із цих знахідок та результатів їх вивчення можна скласти картини давньої військової справи.

На початок доби неоліту на території України як основний вид озброєння використовували лук зі стрілами. Стріли оснащували вістрями, виготовленими з кременю. Вістря могло складатися з однієї або кількох частин, які на древку закріплювали за допомогою дьогтю, додатково могли укріплювати жилами. До цього часу належить перша знахідка слідів конфлікту — людський хребець із застряглим у ньому вістрям з кременю. Подібні стріли були розраховані на полювання на великих копитних зі значною живою вагою. Стосовно людини вони були дуже ефективною зброєю, при влучанні кремінь розколювався та розсіювався у рані, що значно утруднювало лікування у разі поранення, викликало зараження і знижувало шанси на виживання.

Спеціалізована зброя для ведення війни з’являється у часи трипільської культури. Це бойові сокири-молоти, виготовлені спочатку з каменю, а згодом — з міді, зброя ближнього бою, яка вимагає певних тренувань та навичок у володінні. Мідні сокири були символом вождівської влади. Рідкісними є знахідки булав, виготовлених з каменю — можливо, це була зброя — знак влади ватажків, вождів. Як зброю використовували також пласкі сокири (виготовлені з каменю, кременю, металеві), укріплені у руків’ї. Відомі кременеві вкладні до кинджалів, де пластинки кременю закріплювали в оправі з дерева або кістки за допомогою дьогтю. Існували й цільні кременеві ножі. Наприкінці V тис. до н. е. з’являються ножі та кинджали з міді. З дистанційної зброї використовували лук зі стрілами, дротики, списи, до яких було налагоджене масове виробництво цільних, трикутної форми наконечників з кременю. У сусідів трипільців — населення лісової та степової смуги у період 5000—3000 рр. до н. е. у використанні було мисливське озброєння, — лук та стріли, дротики. Зі зброї ближнього бою відомі молоти, виготовлені з рогу благородного оленя.

Таким чином, комплекс озброєння, який було запроваджено у трипільській культурі та сусідній з нею культурі Гумельниця, був найбільш досконалим, бо включав зброю як дистанційну, так і ближнього бою. Враховуючи чисельність цього населення, базу у вигляді хліборобської економіки, укріплені поселення, які могли виставити тисячі воїнів, це була найбільша військова сила у регіоні. Володіння цим комплексом озброєння потребувало специфічних навичок, яких можна було набути тривалими тренуваннями. Є підстави вважати, що у цей час з’являється спочатку нечисленний прошарок професіональних воїнів, які ставали на чолі масового ополчення і несли службу у час між конфліктами. З’являються зображення воїнів — керамічні статуетки. Атрибутом чоловіка-воїна була перев’язь — одна або хрест-навхрест, яка підтримувала пояс. До нього могли привішувати сокири та інше озброєння. Є також зображення носіння кинджалу на грудях, на перев’язі — це давало змогу заощадити час для його приведення у бойовий стан.

Сліди бойових дій для цього періоду є досить рідкісними знахідками. З розкопок поселень зрозуміло, що при нападі спочатку застосовували дистанційну зброю — лук та стріли, якими тримали ворога на відстані та намагалися завдати йому ушкоджень. Знахідки зламаних біля руків’я сокир-молотів свідчать, що справа могла доходити і до рукопашних сутичок. Траплялися також і рукопашні сутички із застосуванням бойових сокир-молотів, якими намагалися влучити в голову. Є знахідки черепів зі слідами травм від кількох ударів з різних боків — отже, сутичка була відносно масовою.

Набір зброї передбачав ведення бою на дистанції, із застосуванням лука та стріл, дротиків. Після цього могла відбутися рукопашна сутичка із використанням списів, сокир-молотів, кинджалів та іншого озброєння. Подібна тактика передбачала певну підготовку як у володінні зброєю, так і психологічну. Недаремно рукопашний бій з цієї точки зору і досі вважають одним із найскладніших способів ведення бойових дій.