Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
Військова справа античних міст-держав Північного Причорномор’я
Забезпечивши переможними війнами свої тили у Європі, Олександр Македонянин навесні 334 р. до н. е. розпочав свій знаменитий похід на Схід. За однією з версій, спочатку цар замислив похід уздовж північного узбережжя Понту Евксинського як зустрічний — стосовно власного просування уздовж південного берега моря. Цар із півдня, а його полководець Зопіріон із півночі мали переможно пройти навколо Понта Евксинського. Таким чином мала була бути створена велика і могутня держава Олександра. Напередодні вирішальної компанії проти Персії у тилу македонян залишалися вільні, але усе ще не цілком лояльні елліни (і в першу чергу Ольвія), а також скіфи.
Місто Ольвія у Дніпро-Бузькому лимані мало стати плацдармом у глибині скіфських володінь. Маючи у своєму розпорядженні велике місто і порт на узбережжі, македоняни змогли б планувати та здійснювати подальші завоювання. Зерном, зібраним з Ольвійської околиці-хори, можна було прогодувати чималу армію, а м’ясний раціон поповнити за рахунок захопленої у скіфів худоби. Геополітичні обставини для переможного походу навколо Понту були цілком сприятливі. Шлях від Дунаю до гавані Істріан контролювали дружні македонянам мешканці Істрії. Херсонес Таврійський ішов у фарватері македонської політики, керований не стільки союзницькими, скільки власними економічними інтересами, бажаючи спекатися ольвійських конкурентів у торгівлі.
У Ольвії ситуація була не благополучною, якщо не сказати критичною. Назрівав великий конфлікт між боржниками й кредиторами. Форс-мажорні обставини в умовах війни (у тому числі падіння цін на ринку рабів), що зачепила не лише Еллади й три роки спустошувала південні береги Понту Евксинського, Малу Азію, не сприяли ані процвітанню ольвійської економіки, ані своєчасному поверненню кредитів. У місті була також «п’ята колона», яка таємно співпрацювала з македонянами.
У вересні 331 р. до н. е. біля селища Гавгамели на землях Стародавньої Ассирії 35-тисячне військо під проводом царя Олександра дало бій набагато чисельнішим силам Дарія III і перемогло. У цей самий час 30-тисячне військо під проводом Зопіріона мало перебувати біля стін Ольвії.
Що ж відбувалося у степах та за мурами Ольвії впродовж літа—осені 331 р. до н. е.? Еллінські історики мовчать про поразку полководця Олександра Великого. І лише через дві з половиною тисячі років знайдено відповіді на питання, що саме сталося тоді. На території Ольвії під час розкопок знайдено постамент від статуї з написом, який сповіщає про те, як громадянин Ольвії на ім’я Каллінік, син Євксена, врятував місто від смертельної загрози. Через громадські збори він провів скасування усіх боргів, введення надзвичайних податків на оборону, а також надання громадянства усім мешканцям поліса та звільнення рабів, що дало змогу поповнити військо. Проведені заходи як ніколи згуртували громаду міста, однак сил було явно недостатньо, аби стримати ворожу навалу.
Два тисячоліття пролежав у землі лист Нікофана, сина Адраста, який на уламку амфори надряпав послання, у якому повідомляв про відправлення коня у подарунок Зопіріону. Знахідка дала підстави для висновку про наявність у Ольвії «п’ятої колони», котра вела таємні переговори з ворогом. Імовірно, змову було розкрито. З розправою над змовниками пов’язують знахідку колективного поховання. У ньому виявлено останки 52 людей, забитих до смерті камінням або розстріляних із лука.
Більш красномовним свідченням перебування македонського облогового корпусу поблизу Ольвії є знахідки свинцевих матіобул із клеймами «BASILEOS ALEXANDROU» як на території ольвійського некрополя (тобто поблизу міських стін), так і в розташованому неподалік приміському поселенні ольвіополітів, іменованому археологами Широка Балка. Побожні ольвіополіти відповідно до звичаїв тих часів використовували подібні снаряди для підношень у міські храми. До 331 р. до н. е. відносять карбування у Ольвії монет-статерів зі свинцю. Зовсім нетрадиційний матеріал для «твердої» валюти тієї епохи, але символічний.
Археологічні розкопки Ольвії свідчать, що місто так і не було узяте македонянами. Не знайдено ані слідів штурму, ані навіть тривалої облоги, не кажучи про пожежу, обов’язкову супутницю та індикатор запеклих бойових дій. Але невже 30-тисячне військо забралося геть, залякане винятково видом міського ополчення, що складалося зі спішно мобілізованих цивільних, а також учорашніх рабів?
Декрет на честь Каллініка не згадує про скіфів — єдиних союзників, які могли допомогти місту. Прямих свідчень, скажімо, про якийсь союзний договір між скіфами й ольвіополітами не існує. Немає і згадок про наявність обмеженого контингенту скіфських лучників на стінах міста або нічні (денні) атаки кінноти степовиків на македонський табір.
Невідомо як і чому, але скіфи допомогли. Вони пройшли вогнем і мечем по узбережжю, знищивши усі міста, які підтримували македонян, і фактично перекрили шляхи постачання. Серед руїн знайдено скарби монет, за якими так ніхто і не повернувся. Виходить, хазяїв хтось винищив, а скоріше — захопив і перепродав як рабів. Надія на ольвійську пшеницю та захоплення скіфських стад не справдилася. Імовірно, саме отримавши звістку про загибель Ніконія та гавані Істріан, македонський полководець був змушений терміново повертатися у Фракію, щоб якось вирішити виниклі проблеми. Зробити це він міг тепер тільки морським шляхом. Адже у районі Гавані Істріан і Ніконія з’явилися загони скіфів, що знали у степу кожну стежку. Залишався вільним лише шлях по морю, непідвладному кінним стрільцям.
Імовірним археологічним свідченням загибелі якоїсь частини македонських бійців під час відступу по суходолу може бути знахідка, зроблена поблизу сучасного молдавського села Оланешть. Тут натрапили на залишки обладунків із мітками їхніх власників та інші речі — серед них світильник із храму Артеміди Ефеської. Парадне озброєння могло належати офіцерам з армії Зопіріона. Під час вивчення предметів із цього скарбу дослідниками було відзначено той факт, що на бронзових обладунках добре помітні сліди ударів мечем. Зброя македонських гоплітів була схована далеко від рідного краю, мабуть, по смерті своїх законних власників.
Звістка про загибель армії Зопіріона дійшла у ставку Олександра на території Персії через рік — восени 330 р. до н. е. Намісник Македонії Антипатр сповіщав про ці події поруч із не менш важливими європейськими новинами, серед яких були загибель інших полководців — Олександра Эпірського й Агіда. Збереглися свідчення, що цар не особливо засмутився невдачею Зопіріона. Чому? Дехто з сучасних дослідників припускає, що цар просто не бажав ділити з будь з ким славу переможця непереможних скіфів. Тому, мабуть, зміг зітхнути з полегшенням, одержавши скорботну звістку. До того ж восени 330 р. на царя Олександра чекали не менш визначні та поважні справи, ніж підкорення Скіфії.
Можливо, серед розкопаних археологами скіфських скарбів є слід подій, що мали місце у понтійських степах того року. У гробницях двох курганів — Чортомлика й одного із П’ятибратніх було знайдено золоті обкладки піхов мечів із зображеннями бою між скіфами та воїнами, скажімо так, із еллінського світу. Фахівці датують ці вироби другою половиною — кінцем IV ст. до н. е., тобто саме часом скіфо-македонського протистояння.
Знахідка трьох ідентичних піхов для мечів наводить на думку щодо виготовлення серії «нагородної зброї». Зважаючи на те що поховання у кургані Чортомлик могло належати верховному володарю Скіфії, а у П’ятибратньому — правителю однієї з її областей, можна припустити, що у цьому військовому конфлікті була задіяна чи не уся скіфська вертикаль влади. Ну, а географія розташування згаданих курганів (Чортомлик — у Подніпров’ї, П’ятибратній — у Подонні) дозволяє уявити, з якої території були зібрані скіфи, які виступили у переможний похід. Так скіфи повернули собі славу непереможних.
Що виграли елліни, ольвіополіти? У Ольвії взяла гору (нехай і ненадовго) демократія. Було відбудовано старі й закладено нові поселення, оновлено й зведено нові укріплення, вільний і незалежний поліс швидко багатів на торгівлі — настало економічне процвітання. Найкоштовніші свідки цього процвітання, що дійшли до наших днів, — виготовлені на монетному дворі Ольвії вже 330 р. до н. е. срібні, а пізніше й золоті монети. На срібних монетах, крім бога Борисфена, помістили зображення зброї. Причому зброї скіфського типу — малого лука у футлярі-гориті та бойової сокири на довгому руків’ї. Двадцять три століття тому статери, драхми й тетрадрахми рознесли звістку ближнім і дальнім полісам, друзям і ворогам, еллінам, македонянам і варварам: «Ольвія живе! Ольвія перемогла своїх ворогів і процвітає!» А зображення знайомої зброї нагадувало усім, друзям і ворогам: за нами не тільки давній Бог — Борисфен, за нами — Скіфія.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України