Серія "Великі українці" - Степан Бандера

“Заксенґаузен”

У німецькому концтаборі Степан Бандера був на особливому рахунку. Його поселили в кімнаті 73 бункера “Целленбаум”. Крім Бандери, смак табірного життя куштували такі відомі особи як його соратник Ярослав Стецько, Степан Ленкавський, Іван Габрусевич, Андрій Мельник з дружиною, мельниківець Євген Мацях, керівник “Поліської Січі” Тарас Боровець. У “Заксенґаузені” під наглядом нацистів також перебували політики з інших країн. Ось їхній неповний перелік: німці - колишній канцлер Ганс Лютер, вождь комуністів Ернст Тельман, настоятель церкви євангелістів пастор Мартін Нємоллер, виконавець невдалого замаху на Гітлера в 1939 р. Георг Ельсер; французи - колишні прем’єр-міністри Леон Блюм, Фріц Тіссен, Пауль Рейно, Едуард Даладьє, міністр закордонних справ Рібо; син маршала Італії П’єтро Бадольйо, колишній канцлер Австрійської Республіки Курт Шушніг, син Сталіна Яків Джугашвілі, двоюрідний брат Молотова Василь Короткий, головний комендант польської Армії Крайової генерал Стефан Ровецький, керівник Румунської “Залізної гвардії” Хоріа Сіма, ад’ютант маршала Пілсудського капітан Кунцевич, міністр оборони довоєнної Латвії генерал Дамбітіс, члени німецьких, французьких, голандських, італійських, австрійських та інших аристократичних родин. В’язнями опікувався Міжнародний Червоний Хрест.

Степан Бандера продовжував керувати ОУН(б), хоча формально керівні функції всією ОУН в Україні належали Миколі Лебедю. Влітку 1943 р. Бандера визнав над собою владу голови Бюра проводу ОУН Романа Шухевича. З “крайовиками” Бандера контактував через дружину, з якою бачився кілька разів на місяць. У комірцях брудних сорочок, які Бандера передавав дружині прати, ховав листи до Лебедя. Знаємо, що тоді ж він написав до матері Василя Кука, одного з найвизначніших тоді оунівців в Україні. Обіцяв помститися за Филимона та Івася - двох братів Василя Кука, яких радянська влада у 1940 р. посадила на 8 років. Водночас Степан Бандера налагоджував бандерівську мережу ОУН у самій Німеччині. Гестапо про це довідалося тільки на початку 1943 року.

Для членів ОУН - як бандерівців, так і мельниківців - перебування у “Заксенґаузені” не минуло безслідно. У 1944 p., наприклад, там загинув член ОУН(б) Іван Габрусевич. “Кацетник” Бандера був першим, хто повідомив Андрія Мельника про смерть його заступника і провідника ОУН(м) протягом певного часу Ольжича. При цьому, Мельника вразив спосіб, у який в 1944 р. Бандера це зробив: "... на шибці бачу напис, від якого мені в очах потемніло: “Ольжич” і побіч цього хрестик [...]Мов громом уражений цією вісткою, не видержую і на цілий голос питаю: “Хто ви?” і у відповідь появля - еться на шибці напис: “Степан Бандера”. Це ще один доказ того, що Бандера не переносив ідеологічні розходження з Мельником у міжособистісну площину.

Влітку 1944 р. німці вирішили використати українську карту у власній політичній грі. Цього вимагала загрозлива для них ситуація на фронтах. Потрібно було “помирити” діячів різних напрямків українського визвольного руху - “бандерівців” (С. Бандера), “гетьманців” (лідер - П. Скоропадський), “уенерівців” (А. Левицький), “мельниківців” (А. Мельник) і створити спільний Український національний комітет. Це, на думку німецької влади, могло б згуртувати українські організації у боротьбі з більшовизмом.

Спершу очолити УНК запропонували Скоропадському. Той відмовився вести мову про політику, доки сидять у концтаборі Бандера та його люди. Тоді, у серпні - вересні 1944 p., Бандеру звільнили. У свою чергу на вимогу Бандери випустили Мельника. Німці переправили до Берліна керівника УНР на еміграції Левицького. Але Левицький відмовився вести переговори зі Скоропадським, а той, у свою чергу, з усіма іншими.

З середини грудня 1944 р. німці запропонували очолити УНК Степанові Бандері. Щоб задобрити Бандеру, відділ 4-Д німецького гестапо навіть надав йому будинок під Берліном. Утім, провідник українського визвольного руху відмовився.

Коли Бандера звільнився, то відразу ж наказав українським націоналістам активізувати свою діяльність у радянському тилу. На початку 1945 року він брав участь у створенні загону українців для захисту Берліна від радянських військ. Та коли зрозумів, що німецька справа програна, перебрався до американської зони окупації Німеччини. Оселився у Баварії. Навесні 1945 року проживав у Веймарі. За словами П. Балея, в баварських лісах Степан Бандера хотів сформувати “українську партизанку” на випадок війни між США і СРСР.