АБВ. Збройний конфлікт в термінах (Путівник для України)
Загроза застосування воєнної сили - наміри або дії однієї зі сторін воєнно-політичних відносин, які свідчать про готовність до застосування воєнної сили проти іншої сторони з метою досягнення власних цілей. Таке визначення містить Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України 24 вересня 2015 р.
Заручник - цивільна особа, яка захоплюється та (або) утримується примусово, поза її волею та всупереч її бажанню, з метою добитися задоволення тих чи інших вимог. Захоплення заручників є злочином.
Українські нормативно-правові акти
Стаття 147 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за цей злочин та визначає термін «захоплення заручників» як захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення заручників може мати міжнародний характер, якщо:
- злочинці і заручники є громадянами різних держав;
- злочинці і заручники можуть бути громадянами однієї держави, але злочин скоюється за межами цієї держави;
- заручниками виступають особи, що користуються міжнародним захистом;
- підготовка та вчинення злочину здійснюються на території різних держав;
- виникає питання про видачу злочинця в разі його приховування на території іншої держави.
Акти/документи міжнародних організацій
Основним документом, який кваліфікує захоплення заручників як злочин міжнародного характеру, є Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р. Стаття 1 цієї Конвенції визначає, що «будь-яка особа, яка захоплює або утримує іншу особу й погрожує вбити, завдати пошкодження або продовжувати утримувати іншу особу (далі називається «заручник») для того, щоб примусити третю сторону, а саме: державу, міжнародну міжурядову організацію, будь-яку фізичну, юридичну особу або групу осіб, - здійснити чи утриматись від здійснення будь-якого акту як прямої, так і опосередкованої умови для звільнення заручника, вчиняє відповідно до змісту цієї Конвенції, злочин захоплення заручників». Проте, у ст. 12 документа зазначено, що ця Конвенція не застосовується до «акту захоплення заручників, вчиненого під час збройних конфліктів».
Збройна агресія. У міжнародному праві застосовується термін «агресія», сучасне визначення якого (див. «агресія») міститься в Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН 1974 р., яка називається «Визначення агресії». Закон України «Про оборону України» містить термін «збройна агресія», і визначає «збройну агресію» як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Закон (ст. 1) також дає перелік дій, які варто вважати збройною агресією проти України:
1) вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
2) блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
3) напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
4) засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим у п. 2-3 діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
5) дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених у п. 2-4;
6) застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
Збройний конфлікт - має місце щоразу, коли держави вдаються до застосування сили або коли відбувається тривалий збройний конфлікт між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами всередині однієї держави. Саме таке визначення «збройного конфлікту», яке дав Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії у справі Душко Тадіча, вважається на сьогодні хрестоматійним.
Відповідно до Женевських конвенцій розрізняють два види збройних конфліктів:
- міжнародний (включаючи оголошену війну);
- неміжнародний (внутрішній).
Основна відмінність між двома видами конфліктів у тому, що сторонами міжнародного збройного конфлікту завжди є держави.
Українські нормативно-правові акти
Нова редакція Воєнної доктрини України, затверджена Указом Президента України 24 вересня 2015 р., визначає збройний конфлікт як збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).
Збройні сили - регулярні та нерегулярні легітимні військові формування держав, призначені для охорони та оборони держави, її захисту від зовнішніх небезпек. В Україні синонімами є слова «військо», «армія».
До складу збройних сил входять комбатанти (ті, які воюють) (див. «комбатанти») та некомбатанти (ті, які не воюють) - медичний і духовний персонал.
Україна також має свої збройні сили, діяльність яких регламентується Законом України «Про Збройні Сили України» (прийнятий у 1991 р.). Стаття 1 цього Закону визначає, що на ЗСУ покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. Також ЗСУ забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач. В особливий період Президент може здійснювати керівництво через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб ЗСУ. Склад Збройних Сил України:
- Сухопутні війська;
- Повітряні сили;
- Військово-морські сили;
- Десантно-штурмові війська;
- Сили спеціальних операцій.
Зброя масового знищення (зброя масового ураження) - зброя, призначена для знищення великої кількості людей та масштабних руйнувань.
Розрізняють три основні види зброї масового ураження, використання якої заборонено:
- хімічна (див. «хімічна зброя»);
- бактеріологічна (біологічна) (див. «бактеріологічна (біологічна) зброя»);
- ядерна (див. «ядерна зброя»).
Акти/документи міжнародних організацій, які регулюють заборону застосування такої зброї:
- Протокол про заборону застосування у війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.;
- Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. (Україна приєдналася до Договору 16 листопада 1994 р.);
- Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення від 10 квітня 1972 р.;
- Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (ратифікована Україною 16 жовтня 1998 р.).
- Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Українські нормативно-правові акти
Це питання регулюється і українським Кримінальним кодексом. Стаття 439 «Застосування зброї масового знищення» передбачає відповідальність за застосування такої зброї аж до довічного позбавлення волі.
Злочини проти людяності - діяння, які здійснюються в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо. Таке визначення міститься у ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (див. «Римський статут»). Ця стаття також визначає перелік діянь, які є злочинами проти людяності:
а) вбивство;
б) масове винищення людей;
в) поневолення;
г) депортація або насильницьке переміщення населення;
д) ув'язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи через порушення основоположних норм міжнародного права;
е) тортури;
ж) зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-які інші форми сексуального насилля подібної тяжкості;
з) переслідування будь-якої ідентифікованої групи або спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними, як це визначено в п. 3, або іншими мотивами, які повсюдно визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-якими діяннями, зазначеними в цьому пункті, або будь-якими злочинами, які підпадають під юрисдикцію Суду;
і) насильницьке викрадення людей;
к) злочини апартеїду;
л) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному заподіянні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, а також такі, що спричинять негативний вплив на психічне або фізичне здоров'я.
Злочини проти миру. Кримінальний кодекс України містить окремий розділ (ХХ) «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Він визначає перелік таких злочинів.
Злочини проти миру:
- пропаганда війни (ст. 436);
- виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (ст. 436-1);
- планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437);
- порушення законів та звичаїв війни (ст. 438).
Злочини проти безпеки людства:
- застосування зброї масового знищення (ст. 439);
- розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440);
- екоцид (ст. 441);
- геноцид (ст. 442).
Злочини проти міжнародного правопорядку:
- посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443);
- злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444);
- незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ст. 445);
- піратство (ст. 446);
- найманство (ст. 447).
Зона безпеки - зона, розташована на контрольованих урядом територіях поруч із лінією розмежування. З початком Операції об'єднаних сил в Донецькій та Луганській областях (після прийняття Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» 18 січня 2018 р.) колишня зона АТО була розділена на «район бойових дій» та «зону безпеки».
У зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій діє особливий порядок, що передбачає надання органам сектору безпеки і оборони, іншим державним органам України спеціальних повноважень, необхідних для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Межі зон безпеки, прилеглих до району бойових дій, визначаються начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Командувача об'єднаних сил.
