АБВ. Збройний конфлікт в термінах (Путівник для України)

Декларація про принципи міжнародного права - міжнародний документ, в якому викладені основні принципи сучасного міжнародного права. Прийнята у 1970 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН, декларація розширює тлумачення основних принципів міжнародного права, закладених у Статуті ООН.

У Декларації сформульовано такі принципи:

• 1. Незастосування сили або загрози силою.
• 2. Мирне розв'язання міжнародних спорів.
• 3. Невтручання у справи, які є внутрішньою компетенцією держав.
• 4. Співробітництво держав згідно зі Статутом ООН.
• 5. Рівноправ'я та самовизначення народів.
• 6. Суверенна рівність держав.
• 7. Сумлінне виконання державами зобов'язань, взятих на себе відповідно до Статуту ООН.

Документ зобов'язує дежави не лише відмовитися від прямого застосування сили, поважати суверенітет тощо, але й — від пропаганди агресивної війни.

У 1975 р. у Гельсінкі був прийнятий Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. У цьому документі, окрім перелічених принципів, ще три: непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань.

Демілітаризована зона - будь-яка зона, з якої за згодою між сторонами, що знаходяться у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти (див. комбатанти) та мобільні бойові засоби.

Українські нормативно-правові акти

Дане визначення поняття «демілітаризована зона» - з Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 23 березня 2017 р. Демілітаризовану зону відносять до місцевостей і зон, що перебувають під особливим захистом. Влада і населення цієї зони повинні утримуватися від ворожих дій. Ця зона позначається знаками, які погоджуються між сторонами, що знаходяться у збройному конфлікті.

Акти/документи міжнародних організацій

Стаття 60 Додаткового протоколу І 1977 до Женевських конвенцій про захист жертв війни (1949 р.) забороняє сторонам, що перебувають у збройному конфлікті, поширювати воєнні операції на зони, яким вони за угодою надали статус демілітаризованих. У таких зонах можуть знаходитись поліція, миротворці ООН, але не дозволяється присутність армії. У деяких випадках демілітаризовану зону проголошує Рада безпеки ООН, але всеодно за згодою сторін конфлікту.

Помилки у вживанні термінів

Термін «демілітаризована зона» не варто плутати з іншими термінами, зокрема: «місцевість, що не обороняється»; «санітарна та безпечна зони»; «нейтралізована зона».

Так, місцевість, що не обороняється — це будь-яка місцевість (населений пункт), що знаходиться в районі воєнних дій або поблизу і є відкритою (відкритим) для окупації противником; воєнні дії тут заборонені. На відміну від демілітаризованих зон (для створення яких необхідна взаємна згода сторін, що знаходяться у збройному конфлікті) місцевості, що не обороняються, можуть бути створені шляхом односторонньої заяви з повідомленням про це протилежної сторони (остання повинна підтвердити одержання такого повідомлення).

Санітарні і безпечні зони (місцевості) створюються винятково з метою захисту від наслідків війни поранених, хворих та осіб похилого віку, дітей до п'ятнадцяти років, вагітних жінок та матерів з дітьми до семи років.

Нейтралізована зона призначена для захисту від наслідків війни таких осіб:

• а) поранених та хворих комбатантів (див. комбатанти);
• б) цивільних осіб, які не беруть участі в бойових діях та, перебуваючи в зонах, не виконують жодної роботи воєнного характеру.

Деокупація - повернення під контроль держави окупованих іншою державою територій.

Помилки у вживанні термінів

Не варто плутати термін «деокупація» із терміном «реінтеграція» (див. «реінтеграція»).

Депортація - насильницьке переміщення осіб, які зазнали виселення з району, в якому вони законно перебувають, за відсутності підстав, що допускаються міжнародним правом.

Протокол 4 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 3) визначає, що ніхто не може бути висланий з території держави, громадянином якої він є, а також жодному громадянину не може бути забронений в'їзд на територію власної держави. Також ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду відносить депортацію до злочинів проти людяності (див. «злочини проти людяності»), які тягнуть за собою міжнародну кримінальну відповідальність. Забороняє депортацію і ст. 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (у статті зокрема йдеться про те, що держава, яка окуповує чужу територію, не має права здійснювати депортацію осіб).

Так, за часів СРСР, депортації зазнали кримські татари, які були вислані з Криму через звинувачення в колабораціонізмі в час Другої світової війни. Також масово висилалося населення Західної України, країн Балтії через звинувачення в націоналізмі.

Диверсія - вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе господарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемії. Диверсія є злочином проти основ національної безпеки держави, як її визначає Кримінальний кодекс України (ст. 113). Існує різниця між термінами диверсія та терористичний акт (див. терористичний акт).

«Дитина-солдат» - будь-яка особа, яка не досягла 18-річного віку і була завербована чи використана збройними силами чи збройними групами в будь-якій якості, зокрема у якості бійців, шпигунів, носильників, кухарів чи в сексуальних цілях тощо. Міжнародне гуманітарне право забороняє використання дітей у збройних конфліктах.

Зокрема це питання регулюють наступні акти/документи міжнародних організацій:

- Кейптаунські принципи (1997 р.) вперше вводять визначення поняття «дитина-солдат»;

- Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований Україною 23.06.2004 р.) передбачає заборону вербування або використання із військовою метою осіб, які не досягли віку 18 років;

- Римський статут Міжнародного кримінального суду кваліфікує вербування та використання дітей для участі в бойових діях воєнним злочином;

- Паризькі зобов'язання щодо захисту дітей від незаконного вербування чи використання збройними силами або озброєними групами та Паризькі принципи та керівні вказівки щодо дітей, пов'язаних зі збройними силами чи озброєними угрупуваннями (2007 р.).

- Додатковий протокол до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (15 листопада 2000 р.)

Українське законодавство також містить норми про заборону використання дітей у збройних конфліктах, зокрема:

- Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 30 «Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах»);

- Кримінальний кодекс України (ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», п. 2).

З початком розгортання збройного конфлікту на сході України міжнародні та національні організації, журналісти фіксують факти прямого чи опосередкованого використання дітей у ході ведення бойових дій або у їх підготовці до участі у збройному конфлікті. Зведеної статистики та комплексного дослідження не існує (станом на середину 2018 р.).

Добровольці - особи, які за власним бажанням воюють на боці однієї зі сторін збройного конфлікту.

Українські нормативно-правові акти

У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» добровольцями вважаються «особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів».

Акти/документи міжнародних організацій

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (ст. 4) визначає умови, які є обов'язковими для визнання добровольців такими, на яких розповсюджуються закони та звичаї війни:

• а) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
• б) вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;
• в) вони носять зброю відкрито;
• г) вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни.

«Документ Монтрьо» - документ, який містить правила та положення щодо приватних воєнних та охоронних компаній (ПВОК), які діють в зонах збройних конфліктів. Документ був погоджений 17 вересня 2008 р. 17-ма країнами, зокрема Австралією, Австрією, Анголою, Афганістаном, Британією, Іраком, Канадою, Китаєм, Німеччиною, Польщею, ПАР, США, Сьєрра-Леоне, Україною, Францією, Швейцарією, Швецією. Він став результатом міжнародного процесу, ініційованого урядом Швейцарії та Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Ініціатори пояснюють необхідність регулювання діяльності ПВОК з гуманітарної точки зору. «Оскільки вони озброєні та уповноважені здійснювати діяльність, в результаті якої вони опиняються в безпосередній близькості до воєнних дій, вони потенційно несуть додаткові ризики для місцевого населення і самі можуть бути піддані нападам. На даний момент держави практично не здійснюють нагляду над ПВОК і відсутні міжнародні норми щодо таких компаній» - ідеться в документі.

«Документ Монтрьо» визначає приватні воєнні та охоронні компанії як приватні суб'єкти підприємництва, які здійснюють воєнні та/чи охоронні послуги, незалежно від того, як вони себе характеризують. Воєнні та охоронні послуги включають збройну охорону та захист людей і об'єктів, наприклад, транспортних колон, будівель та ніших місць, техобслуговування та експлуатацію бойових комплексів, утримання під вартою ув'язнених, консультування чи підготовку місцевих військовослужбовців та охоронців.

Документ має декларативний характер і може стати основою для напрацювання відповідної міжнародної нормативної бази.