АБВ. Збройний конфлікт в термінах (Путівник для України)
Гаазькі конвенції з міжнародного гуманітарного права - міжнародні договори про закони та звичаї війни, прийняті на першій (1899 р.) та другій (1907 р.) мирних конференціях в Гаазі. Загалом було прийнято 16 конвенцій та 4 декларації, що складають основу міжнародного гуманітарного права в питання регулювання ведення війни.
Документи, прийняті під час Гаазької мирної конференції 1899 р.:
- Гаазька конвенція (І) про мирне розв'язання міжнародних зіткнень;
- Гаазька конвенція (II) про закони і звичаї сухопутної війни;
- Гаазька конвенція (III) про поширення положень Женевської конвенції 1864 р. на морську війну;
- Декларація про незастосування снарядів, єдиним призначенням яких є розповсюдження задушливих чи шкідливих газів;
- Декларація про незастосування куль, що легко розвертаються або сплющуються (кулі «думдум»)
Документи, прийняті під час Гаазької мирної конференції 1907 р.:
- Конвенція про мирне розв'язання міжнародних зіткнень (I Гаазька конвенція);
- II Конвенція про обмеження застосування сили у разі стягнення договірних боргових зобов'язань;
- III Конвенція про відкриття воєнних дій;
- IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі;
- Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни;
- VI Конвенція про становище ворожих торгових суден на початку воєнних дій;
- VII Конвенція про перетворення торговельних суден у військові судна;
- Конвенція про встановлення підводних мін, що автоматично підриваються від зіткнення;
- Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни (IX Гаазька конвенція);
- Гаазька конвенція (X) про застосування до морської війни засад Женевської конвенції 1864 р.;
- Гаазька конвенція (XI) про деякі обмеження користування правом захоплення у морській війні, 18 жовтня 1907 р.;
- Гаазька конвенція (XIII) про права та обов'язки нейтральних держав у разі морської війни;
- Декларація про заборону метання снарядів і вибухових речовин з повітряних куль.
Гібридна війна (гібридні методи ведення конфлікту) - спосіб ведення війни, коли відкрите використання збройних сил однієї країни проти іншої (чи проти недержавних утворень) поєднується з невійськовими засобами (наприклад, політичними, дипломатичними, економічними, інформаційними тощо).
Дослідницька група Європейського парламенту (the European Parliament Research Service (EPRS)) у роз'яснювальних документах розділяє три поняття: «гібридна загроза», «гібридний конфлікт», «гібридна війна».
Гібридна загроза використовується як збірне поняття для означення виникнення одночасних загроз безпеки; воно може охоплювати різні ситуації, включаючи терористичні акти, дії проти кібербезпеки, таємні військові операції тощо. Гібридний конфлікт (на відміну від гібридної війни) — це ситуація, коли сторони утримуються від явного використання збройних сил один проти одного, спираючись замість цього на поєднання військового залякування, експлуатації економічної і політичної уразливості та дипломатичних або технологічних засобів для досягнення своїх цілей.
Експерти EPRS вважають, що з юридичної точки зору використовувати термін «гібридна війна» варто лише тоді, коли існує збройний конфлікт і тому застосовуються норми міжнародного гуманітарного права.
Геноцид - злочин, що полягає у скоєнні дій з наміром знищити цілком або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948) та Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998) визначають такий перелік дій, які можна вважати геноцидом:
- 1) убивство членів такої групи;
- 2) завдання серйозних тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
- 3) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
- 4) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
- 5) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.
Приклади:
- Знищення вірменів владою Туреччини (1915).
- Голокост (нацистська Німеччина).
- Голодомор в Україні (1933-1934). Коментар: 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом українського народу. Проте не всі країни світу визнали Голодомор геноцидом (лише 18 країн і частина штатів США).
- Знищення народу тутсі владою Руанди (1994).
- Знищення боснійських мусульман у Сребрениці (1995).
Гуманітарна допомога - вид безоплатної допомоги, у першу чергу, у вигляді засобів для життя населенню, що опинилося в районах, охоплених гуманітарною катастрофою (див. «гуманітарна криза/катастрофа») або стоять на її межі. Закон України «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 р. № 1192-XIV визначає, що гуманітарна допомога — це «цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров'я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту».
Міжвідомчу координацію справи надання гуманітарної допомоги в усьому світі здійснює Організація Об'єднаних Націй. У 2014 р. в Україні почав працювати Офіс ООН з координації гуманітарних питань (ОКГП).
Координатор з гуманітарних питань є провідним партнером уряду у справі координації дій з міжнародним гуманітарним співтовариством. Координатор з гуманітарних питань очолює Національну робочу групу з гуманітарних питань - стратегічний орган, який спрямовує діяльність і підтримує взаємодію з державними та неурядовими партнерами. На додаток до організацій системи ООН, Національна робоча група з гуманітарних питань також опікується заходами, здійснюваними підрозділами Червоного хреста, місцевими і міжнародними НУО.
Гуманітарна допомога координується вісьмома кластерами, які на сьогодні діють в Україні: кластери надання притулку, захисту, охорони здоров'я і забезпечення харчування, освіти, водопостачання, санітарії і гігієни, первинної реабілітації та надання засобів для існування. Особлива увага приділяється ситуації на сході України, особливо на територіях, близьких до «лінії зіткнення» і непідконтрольних державі.
Національна робоча група з гуманітарних питань в Огляді гуманітарних потреб на 2018 р. відзначає, що кількість жертв збройного конфлікту на сході України досягла 4,4 млн осіб, з яких 3,4 млн потребують гуманітарної допомоги та захисту.
Координація діяльності з надання гуманітарної допомоги цивільному населенню під час збройних конфліктів - одне з основних завдань Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.
Гуманітарна криза/катастрофа - особлива подія чи серія подій, які загрожують здоров'ю, безпеці або добробуту громади чи великої групи людей. Гуманітарні кризи виникають через стихійні лиха, техногенні катастрофи, а також через комплексні надзвичайні ситуації, такі як збройні конфлікти, які можуть породжувати голод, переміщення великої кількості осіб, епідемії тощо.
Кожна гуманітарна криза потребує унікальної реакції, спрямованої на конкретні сфери. Для попередження гуманітарної катастрофи в зону лиха направляють гуманітарну допомогу (див. «гуманітарна допомога»).
У 2017 р. ООН заявила про те, що наразі світ знаходиться на порозі наймасштабнішої гуманітарної кризи з 1945 р., що спричинена збройними конфліктами: більше 20 млн людей в Ємені, Південному Судані, Сомалі та Нігерії загрожує голод.
Гуманітарне реагування - відповідь на гострі гуманітарні потреби населення, що опинилося в районах, охоплених гуманітарною катастрофою або стоять на її межі.
Гуманітарне реагування в Україні охоплює багато учасників, у тому числі агентства ООН, національні та міжнародні НУО та інші міжнародні та регіональні актори, а також органи влади та приватний сектор. Починаючи з 2015 р., ООН спільно з урядом України, зокрема з Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, щорічно розробляє та здійснює План гуманітарного реагування на основі оцінки потреб населення, яке постраждало внаслідок збройного конфлікту на сході України.
Гуманітарне розмінування - процес знешкодження та видалення мін, вибухових пристроїв, інших вибухонебезпечних предметів з території, де тривали бойові дії. Мета розмінування полягає у зменшенні шкоди для цивільного населення.
Протимінну діяльність складають п'ять груп заходів, що взаємно доповнюють одна одну:
- 1) інформування про мінну небезпеку (ІМН) та небезпеку вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ);
- 2) гуманітарне розмінування, тобто, обстеження територій, забруднених мінами і ВЗВ, укладання мап, маркування і розмінування;
- 3) допомога постраждалим, включно з реабілітацією та реінтеграцією;
- 4) знищення запасів вибухових речовин;
- 5) інформаційно пропагандистська діяльність проти використання протипіхотних мін.
Стандарти для планування, виконання та управління програмами розмінування розробляє Служба ООН з питань протимінної діяльності. Міжнародні стандарти протимінної діяльності (International Mine Action Standards - IMAS) публікуються з 2001 р.
Міжнародне право послуговується у цьому питанні наступними документами:
- Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їх знищення (1997 р.)
- Конвенція ООН про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження або мають невибіркову дію (1980 р.);
- Протокол про заборону або обмеження застосування мін, мінпасток та інших пристроїв з поправками, внесеними 3 травня 1996 р., що додається до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї;
- Протокол про вибухонебезпечні предмети - наслідки війни від 28.11.2003р., що додається до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї.
Різниця між гуманітарним та військовим розмінуванням
За визначенням міжнародних стандартів протимінної діяльності, протимінна діяльність - це заходи, спрямовані на зменшення соціального, економічного та екологічного впливу мін і ВЗВ, включаючи суббоєприпаси, що не вибухнули.
Водночас, ці міжнародні стандарти розрізняють два види діяльності:
- розмінування/гуманітарне розмінування (demining/humanitarian demining);
- військове очищення від мін/розмінування (military mine clearance/demining). Військове очищення від мін (military mine clearance) - це процес, який здійснюється за допомогою військових з метою очищення безпечного шляху для просування вперед в ході конфлікту. «Чистота» очищення, відсоток площі очищення замінованої території, рівень прийнятного ризику змінюються залежно від ситуації.
Розмінування (demining) або гуманітарне розмінування (humanitarian demining), за визначенням Міжнародних стандартів протимінної діяльності (МСПД) - заходи, які проводять для ліквідації небезпек, пов'язаних з мінами і ВЗВ, включаючи технічне обстеження, складання карт, розмінування, маркування, підготовку документації після розмінування, зв'язки з громадами щодо протимінної діяльності й передачу очищеної території. Розмінування може здійснюватися різними організаціями: громадськими організаціями, комерційними компаніями, національними групами з протимінної діяльності тощо. Розмінування може мати екстрений характер або ж виконуватися для цілей соціальноекономічного розвитку.
Ключова відмінність полягає в тому, що військове очищення проводять саперні підрозділи на конкретній території чи об'єкті, де виявлені вибухові пристрої. Гуманітарне ж розмінування передбачає комплексний підхід до всієї території, на якій тривали бойові дії, і включає огляд усієї території, визначення сумнівних районів, виявлення ділянок з мінами і залишками вибухових пристроїв, їх очищення. Після гуманітарного розмінування місцевість стає повністю придатною для цивільного використання.
6 грудня 2018 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про протимінну діяльність в Україні».
