25 перемог України
Щит на стінах «Другого Риму»
Історія України позначилося цілою низкою походів на Візантію, які відбувалися з перемінним успіхом. Візантія на той час була най- впливовішою державою Європи, що претендувала на спадок усієї Римської імперії.
1. 840-і роки. Напад кораблів Русі на малоазійське місто Амастриду, поблизу нинішнього м Синопу на південному березі Чорного моря в Туреччині.
2. 860 року напад Русі на столицю Візантії Константинополь. Тоді русини встигли зруйнувати передмістя Царгороду, але через тиждень зняли облогу, уклавши, як пише вітчизняний літописець, вигідний для Русі «договір миру й любові» з Візантією. Особливо допомогло київському війську те, що візантійці не встигли напнути велетенський ланцюг, яким перегороджувався вхід до бухти, завдяки чому їм вдалося захопити передмістя столиці імперії. Імператор Михаїл залишив військо й терміново повернувся з походу на арабів, щоб організувати оборону багатокілометрових мурів міста. У своїй проповіді константинопольський патріарх Фотій пригадував, що «місто ледве не було підняте на спис», тобто взяте.
3. У 907 р. відбувся новий напад на Візантію. Князь Олег пішов у похід суходолом та морем. Морська частина війська складалась з 2 тисяч кораблів, на кожному з яких сиділо по 40 чоловік. Відповідно до даних літопису армія Олега налічувала понад 80 тисяч вояків - дуже значне військо для часів Середньовіччя. У поході брало участь військо, до складу якого входили не лише київські варяги, поляни й сіверяни, тобто мешканці власне Русі, але й велика кількість інших залежних і ще незалежних від Києва племен, включно з білими хорватами й тиверцями. Під враженням від потуги київського війська Візантія пішла на переговори з Руссю, бажаючи відкупитися даниною. Почалися переговори, де основними умовами Олега були такі: 1) греки зобов’язані заплатити по 12 гривень сріблом за кожного його воїна та дати подарунки для «великих князів», які правили в Києві, Переяславі, Любечі й інших великих містах; 2) послам, які приїжджатимуть із Києва до Царгорода, імператор Візантії повинен від себе надавати утримання; 3) київські купці, перебуваючи у Візантії, мусять протягом шести місяців бути забезпечені хлібом, м’ясом, рибою, вином й овочами за грецький рахунок. А при поверненні до Києва - харчами та корабельними знаряддями (вітрила, канати, якорі тощо); 4) Олег дав обіцянку, що його люди не завдаватимуть шкоди в грецьких краях і входитимуть у Царгородські ворота без зброї і не більше 50 осіб під наглядом імператорських чиновників. Проживати вони повинні в певному місці - біля монастиря св. Маманта. Ці умови підписали обидві сторони. Візантійський похід надзвичайно підняв престиж Київської княжої влади, оскільки різко зміцнював права купців Русі та залежних племен у відносинах із самою Візантійською імперією. До наших днів збереглися тексти двох угод Олега з візантійцями. Договір із Візантією 907 р. вважається першим дипломатичним актом Київської держави. Як стверджує вітчизняний літописець, князь Олег, повертаючись до Києва, на знак успіху походу до Візантії повісив свій щит над воротами Царгорода.
4. У 941 р., після успішного захоплення київським військом північного узбережжя Малої Азії, головна битва відбулася під столицею Візантії - Константинополем (у Русі його називали Царгородом). Після запеклої битви військо Русі відступило, оскільки візантійці застосували проти човнів русинів «грецький вогонь» - палаючу суміш, яку розливали на кораблі ворога та по поверхні води. Через три роки після тієї поразки, зібравшись із силами, Ігор знову напав на Візантію, однак задовільнився виплатою данини. За підсумками походів князь уклав з Візантією договір, який був менш вигідний для Русі, ніж аналогічна угода Олега.
5. У 987 р. київський князь Володимир Великий надіслав на допомогу дуумвіратові візантійських імператорів (яких тоді було двоє) загін у складі 6 тисяч бійців для боротьби з претендентом на престол. В обмін київський князь отримав обіцянку видати за нього візантійську принцесу. У 988 р., побачивши невиконання умов, київський князь після важкої піврічної облоги узяв неприступну візантійську фортецю Херсонес. В Україні це місто звалося Корсунь. На його місці нині розташовано м. Севастополь. Військо Володимира Великого стало першим завойовником цього міста в його на той час півторатисячолітній історії. Спочатку київське військо почало насипати проти стін неприступної фортеці велетенську гору. Однак корсунські греки вночі через підкоп викопували землю й робили з неї насип у центрі міста. Діючи за порадою лояльного до Києва корсунянина, Володимир перерив шлях, по якому до міста йшла вода. Уже наступного дня одна з найбільш неприступних фортець Візантії капітулювала. Київський князь Володимир вибудував у Корсуні церкву святого Іоанна Предтечі на горі, яку насипали жителі міста під час облоги, і палати для себе. Також Володимир Великий привіз у Київ трофеї - двох мідяних ідолів, а також чотирьох мідяних коней, які стояли біля Десятинної церкви аж до монголо-татарської навали. Згодом Володимир використав Херсонес в якості віна (викупу) за одруження з візантійською принцесою Анною: «І послав Володимир до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: «Оце град ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу те, що й сьому вчинив». Імператори змушені були віддати царівну «варварові», у такий спосіб небувало зміцнивши міжнародний престиж Києва. Саме перемогою над Корсунем знаменується епоха міжнародної великодержавності Русі. Умовою одруження візантійці зробили хрещення князя Володимира, на що він радо згодився й прийняв хрещення у самому Корсуні. Тож, імператори обміняли на царівну своє власне місто.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України