100 Великих постатей і подій козацької України

КНЯЗЬ БАЙДА-ВИШНЕВЕЦЬКИЙ — ВЕЛИКИЙ ВОЇН

Ще за життя одного з першого ватажків українського козацтва Дмитра Вишневецького у Європі називали не інакше як Великим воїном. «Un grand soldato» — так про нього писали тогочасні італійські джерела.

Народився Дмитро у сім’ї князя Івана Михайловича Вишневецького, котрий вів свій родовід від туровсько-пінських Рюриковичів і на час народження знаменитого згодом сина (початок XVI ст.) був єйським, ворнянським і чичерським старостою Великого князівства Литовського. Його дружиною і матір’ю Дмитра була Анастасія Семенівна Олізар, що походила від представників знатних родин — албанських князів Скандебергів, сербських князів Якимів і молдавських господарів.

Вперше ім’я Д. Вишневецького зустрічається в документах за 1545 р., де він виступає власником волинських сіл. А 1550 р. один з перших керівників українського козацтва Б. Претвич рекомендує Вишневецького як одного з визначних керівників боротьби з татарами. Отже вже у 40-х рр. XVI ст. князь Д. Вишневецький став головним організатором козацького руху, основним завданням якого були знешкодження татарської військової експансії та побудова твердих підвалин козацької організації в Україні.

Дмитро Байда-Вишневецький. Невідомий художник XVIII ст.

Ставши черкаським і канівським старостою, Вишневецький відзначився походом на турецькі фортеці Очаків, Акерман, Іслам-Кермен (др. пол. 1548 — поч. 1549 р.), що викликало занепокоєння могутнього султана Османської імперії Сулеймана. Однак велику відвагу Д. Вишневецький проявив у 1553 р., коли разом з невеликим підрозділом козацького війська здійснив похід до Стамбула, де намагався дипломатичним шляхом домовитися з турецьким султаном про припинення нападів татарських орд на Україну. Трохи згодом український князь домовляється про спільні дії проти агресивного Кримського ханства вже з володарем іншої сусідньої держави — московським царем Іваном Грозним.

Саме за Д. Вишневецького розпочалася міжнародна політика Війська Запорозького, що сягає своїм корінням середини XVI ст., коли відбувалися часті зміни зверхниками українського козацтва підлеглості задля тиску на того чи іншого володаря-сюзерена з метою здобуття для себе більших «прав і привілеїв». Саме тоді староста прикордонних українських воєводств Великого князівства Литовського, зорганізувавши навколо себе розрізнені козацькі ватаги, розпочинає складну і небезпечну політичну гру. Вона полягала у відмові від підлеглості законному («природному», «дідичному») сюзерену на користь іншого, більш вигіднішого монарха, задля втілення у життя планів боротьби проти татарської загрози. Спершу, як відзначалося, Д. Вишневецький, перебуваючи у статусі підданого польського короля і великого князя литовського Сигізмунда у 1553 р. самовільно іде до Стамбулу, де зустрічається з турецьким султаном Сулейманом І Пишним й, очевидно, просить у того допомоги проти його неслухняного васала кримського хана Девлет-Гірея. Однак після повернення зі Стамбулу він зустрічається з королем Сигізмундом й отримує від нього охоронний універсал.

Вже 1556 р. Д. Вишневецький висилає своїх представників до московського царя Івана IV Грозного з проханням про перехід до нього в підданство на основі виконання військової служби. Наступного року він складає присягу царю як своєму сюзерену (а отже, «зраджує» королеві) й отримує за це у володіння від Івана IV Грозного містечко Бєлєв з навколишніми селами й 10 000 рублів. Однак через п’ять років, зважаючи на те, що його посилають воєводою на Кавказ, Д. Вишневецький пориває з московською протекцією й повертається до Литви. Тут у 1561 р. він отримує з рук короля універсал, в якому говорилося, що «може він добровільно в державах наших жити, користуючись всякими вольностями і свободою, як і другі княжата, панята й обивателі держави нашої».

Хортицький замок Д. Байди-Вишневецького в сер. XVI ст.

Але вже вкотре українського князя не влаштовує спокійне життя королівського підданого — влітку 1563 р. Д. Вишневецький на чолі чотирьохтисячного козацького загону без дозволу короля здійснює похід до сусіднього Молдавського князівства з метою оволодіння господарським троном. Ця акція закінчилася поразкою, а самого козацького провідника захоплено в полон і відправлено до Туреччини, де невдовзі страчено.

Таким чином, за досить короткий проміжок часу (з 1553 до 1563 рр.) Д. Вишневецький налагоджує стосунки з турецьким султаном, після чого «зраджує» короля Польсько-Литовської держави й переходить на бік московського царя, а через деякий час знову повертається до «дідичного» сюзерена, щоб вкотре, порушуючи умови підданства, бути страченим колишнім союзником — султаном Османської імперії. Очевидно, що поруч з багатьма іншими причинами (серед яких визначальним був бурхливий характер самого Вишневецького), однією з основних мотивацій, які штовхали провідного політичного діяча пізньосередньовічної України на зміну своїх зверхників, було намагання Д. Вишневецького, а за ним і наступних провідників українського козацтва, грати певну міжнародну роль.

Однією з найбільших заслуг Д. Вишневенького стала побудова за його наказом на початку 50-х рр. XVI ст. добре укріпленого замку на острові Хортиця. По суті він став основою заснування тут першої Запорозької Січі. У 1557 р. гетьман Вишневецький на чолі запорожців майже місяць оборонявся від багатотисячних орд хана Девлет-Гірея. А вже наступного року у відповідь на напад хана 30-тисячне козацьке військо під керівництвом Вишневенького оволоділо Перекопом, а в 1559-1560 рр. здійснило походи на фортецю Азак (Азов).

Французькі історики порівнювали військові приготування турків під час оборони Азова від військ Вишневенького з приготуванням Османської імперії до війн проти Венеції та Священної Римської імперії. У цей період Д. Вишневецький став одним з авторів проекту війни з Кримським ханством, який передбачав спільні дії проти татар українських та донських козаків, московитів і черкесів.

У 1562 р. Вишневецький розпочинає будівництво нової козацької фортеці (Хортицький замок було зруйновано татарами після 1557 р.) на Монастирському острові, що розташовувався за дніпровськими порогами. Це будівництво було перерване участю князя у черговому військовому поході українського козацтва. Тепер уже до Молдавського князівства, на запрошення одного з претендентів на молдавський престол взяти участь у міжусобній боротьбі. Там, потрапивши у засідку, його малочисельний загін був розбитий, а він сам потрапив до полону і відправлений до Туреччини. Саме там його було страчено за наказом султана.

Ось як описав трагічні події початку 1563 р. польський хроніст М. Бєльський: «Вишневецький був скинутий з башти на гак, вмурований в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Зачепившись ребром за гак, він жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Так закінчилося буремне і сповнене військових звитяг життя українського князя, якого козаки обрали собі за гетьмана

В очах сучасників героїчна смерть Д. Вишневецького перетворилася на символ незламності християнського духу та його перемоги над ісламом. У всій Східній Європі почали співати пісню про незламного українського козака: — «В Царгороді на риночку ой п’є Байда горілочку..., ой як стрілив — царя вцілив...». Староукраїнське слово «байдувати» означало майже те саме, що й «козакувати», а саме вести вільне, незалежне ні від кого життя.

Ось так історична постать князя і гетьмана Дмитра Вишневецького перетворилася на легендарного пісенного персонажа — козака Байду, який нехтуючи пропонованими ворогами благами, йде на вірну смерть і виявляє при цьому найвищі козацькі чесноти: зневагу до розкішного життя, купленого зрадою, відданість православній християнській вірі, стійкість до фізичних мук, незламність перед ворогами і жагу боротьби навіть перед обличчям смерті.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.