Реферат на тему
Найми
В добу розвитку феодалізму наймана праця не могла мати значення в тодішній системі експлуатації. Енгельс говорить, що в епоху феодалізму «наймана праця існувала лише як виняток, як побічне заняття, як перехідне становище для робітника. Землероб, що наймався іноді на поденну роботу, мав свій власний шматок землі, продуктами якого він міг жити в крайньому разі. Цехові статути дбали про те, щоб сьогоднішній підмайстер завтра ставав майстром» 77. Таким же винятком у загальній системі експлуатації були найми і в Київській Русі; принаймні пам’ятники дуже мало говорять про них. Дуже характерно, що навіть не виробився особливий юридичний термін для позначення договору про найми. Як було сказано, термін «найми», вживаний у цей період для найму, застосовувався також і в розумінні «лихви», процентів. Найдавніша Правда говорить лише про плату мостовикам за ремонт моста і лікарям за лікування рани; в пізніших списках згадується про плату кравцеві. Нарешті, в Карамзінському списку є стаття, яка дозволяє встановити розмір винагороди за річну роботу «женки и дщерью», а саме по гривні на літо. Оце й усе, що говориться про найми в Руській Правді. Статті про роботу орача і пастуха, безперечно, не стосуються до наймів: тут мова йде про роботу «исполу» («орание») або з частини отари («приплоду»). Так само і стаття, що говорить про тіунство без ряду як про джерело холопства, не має безпосереднього відношення до наймів: тіуном могли стати не тільки за плату; «ряд» може містити і інші умови.
Але вже в пізніші часи — на кінець XII чи на початок XIII ст. виникає назва до найманого робітника, а саме наймит. Ця назва раніш, як було сказано, застосовувалась і до закупа, але тепер вона вже означає інші відносини, а саме відносини наймів. У виданому нами пам’ятнику — «Правосудне Митрополичье» — уже встановлена різниця між закупом і наймитом. Стаття 27 — 29 цього пам’ятника так характеризує становище наймита: «А се стоит в соуде челядин наймит, не похочет быти, а господарь, несть емоу вины, по дати ему вдвоє задаток. А побежит от господаря, выдати его осподарю в полницу. Аще ли оубьет осподарь челядина полнаго, несть емоу душегоубства... А закоупного ли наймита, то есть душегоубьство». З цих статей не важко встановити, що наймит «Правосудия Митрополичьего» — не наймит Руської Правди, не закуп. Насамперед він дістає від пана не купу, а завдаток. Він може покинути свого хазяїна, виплативши подвійний завдаток. Відносини ж закупництва, якщо взяти на увагу весь комплекс законодавства про закупів, набагато складніші і зв’язують закупа далеко серйозніше. Але, головне, в «Правосудии Митрополичьем» закупи (закупні) і наймити протиставляються в самому тексті («а закупного ли наймита»). Не можна й думати, що упорядник цього пам’ятника хотів у цій фразі пояснити, хто такі були закупи: інститут закупництва був дуже відомим інститутом ще в Руській Правді. Наймит — це близький до закупа, але все-таки інший розряд експлуатованого населення. Ототожнювати й тут закупів і наймитів, як то робить Б. Д. Греков 78, немає ніяких підстав.
Через недостатність матеріалів про наймитів ми не можемо вичерпно з’ясувати їх становища в досліджувану епоху, але безперечно що становище їх, особливо тих, що пра^ цювали на землі, наближалось до становища залежних людей. Найми були формою експлуатації, яка швидко переростала в феодальну форму експлуатації.
Наймит був людиною, яка щохвилини могла втратити свою свободу і перетворитись у феодально-залежну і навіть кріпосну людину. Цілий ряд даних посередньо, але досить добре підтверджує наш погляд на наймитів і на найми як на форму експлуатації, що легко переростала в феодальну ренту.
Б. Д. Греков 79 уже відзначив цікавий факт, що коли в Києві будувався Софіївський собор, ніхто не йшов на роботу, боячись не одержати заробітної плати. Треба було вжити ряд заходів, зокрема привозити гроші («куни»), тримати їх перед очима робітників, щоб можна було далі провадити будівництво. Але, очевидно, небажання йти на роботу буловикликане не стільки побоюванням не одержати плати,, скільки страхом перетворитись у залежних людей. «Діло властельське», — говорили робітники, тим самим підкреслюючи, що вони повинні під час будування храму бути під віданням сильних людей, верхівки феодального суспільства, діяльність якої в справі закріпачення була всім відома.
Далі, дуже характерно, що Руська Правда називає найману працю «сиростьей» («о сиростьем вырядке»), тобто застосовує назву, похідну від слова сирота, яким трохи пізніше називатимуть феодальнозалежне і кріпосне населення.
Але про становище наймитів як розряду населення, що близько примикає до залежних людей і навіть холопів, особливо свідчать цитовані нами статті з «Правосудья Митрополичьего». Тут упорядникові чи законодавцеві довелось спеціально відзначити, що наймит не є ще кріпосним: він може розірвати договір, виплативши подвійний завдаток. Очевидно, подекуди почала встановлюватись практика закріпачувати наймита. Охороняючи щодо цього наймитів, законодавство змушене було, проте, підтвердити встановлену норму, за якою наймит, втікши без виплати подвійного завдатку, перетворювався в холопа, і прирівнює його в цьому випадку до закупів. Так само надзвичайно характерна друга стаття, що кваліфікує вбивство закупа і наймита як душогубство. Очевидно, почала встановлюватись практика залишати вбивство закупів і наймитів без кари, і законодавство мусило скасувати цю практику. Ще один характерний штрих: наймити називаються челядинами-наймитами, тобто їх ніби прирівнюють до челядинів-холопів. Безперечно, що чим далі поглиблювався і розширювався процес феодалізації, тим більше було приводів для поступового втягання наймитів в основні групи феодально-залежного селянства.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України