Реферат на тему

Нестор Махно

План

1. Анархія в Росії

2. Махновщина : рух селян України

3. Ранні роки Нестора Махно

4. Початок Діяльності

5. Зародження комуни

6. Під прапорами анархії

Висновок Список використаної літератури

Махно Нестор Іванович - селянин , який народився 27 жовтня 1889 р. виріс в селі Гуляй - Поле Олександрійського повіту Катеринославської губернії, син бідної селянської сім’ї. Його ім’я в нашій країні знають всі . Але для мільйонів людей батько Махно - скоріше казковий герой, ніж реальна історична особа.” Він бандит і народний герой, безстрашний лицар і символ протестуючого натовпу, практик анархії і диктатор, алкоголік з безтямним поглядом і практичний селянський ватажок” Російські міжусобиці початку ХХ ст.. в основному представлені в “ червоно - білому “ варіанті . Тоді ж появились і зелені , але не ті, які природу охороняли, а ті, які разом з “червоними “ і “білими” збурювали тупотом кінноти , осідланої озброєними до зубів анархістами на чолі з загально визнаним ватажком Нестором Махно .

До недавнього часу вітчизняні історики показували Махна як варвара , а зарубіжні - як героя. Кому ж вірити ? Судіть самі . Про Махна написано багато, але особливий інтерес представляють його спогади , які достатньо точні в описах подій, документів, людей . Заглянемо в них і спробуємо намалювати портрет російського анархіста.

Мій реферат складається з шести пунктів плану:

1) Анархія в Росії

2) Махновщина : рух селян України

3) Ранні роки Нестора Махно

4) Початок діяльності

5) Зародження комуни

6) Під прапорами анархії

У цьому рефераті висвітлено політичні події в Україні у

1917-1934 рр..

Для написання реферату я використав літературні фонди таких бібліотек: бібліотеки № 25, львівської державної обласної бібліотеки для дітей, бібліотеки ім.Драгоманова.

Анархія в Росії Ідея анархії, бездержавності, як показує історія, завжди була цікавіша під час серйозної кризи влади і розвалу економіки. Недарма перебудовний час знову викликав до життя діяльність різноманітних анархістських груп і течій. У книзі П. А. Берліна, виданої в 1917 році, в якій популярно викладені ідеї Е. А. Бакуніна, П. А. Кропоткіна, А. Ч. Махаєва, погляди на революційний процес і майбутню будову світу зображені наступним чином : “від потужних революційних ударів світ повинен розколотися на окремі общини, федерації, існуючі на комуністичних ідеях”.

М. К. Лебедев писав : “При майбутньому соціалістичному устрої, коли всі землі, фабрики, заводи, рудники, шляхи сполучення і всі засоби виробництва стануть суспільною власністю, робочі організації замінять сучасні державні заклади”. Було б невірно стверджувати, що анархісти не пов’язували певних надій на здійснення своїх планів в результаті перемоги більшовиків. На перших порах після Жовтневого перевороту в Петрограді більшість анархістських груп дотримувались проголошеної одним із лідером анархо-комуністів тактики, яка висловлювалась гаслом

“ Іти порізну, бити разом ”, тобто тактики , орієнтованої на вирішення деструктивних завдань. Головний висновок анархічної теорії полягав у тому, що власність як соціальне зло при націоналізації не зникає, вона лише змінює свій зовнішній вигляд. Ця ідея всебічно розвинута в книзі одного із лідерів анархістів-комуністів, О. Кареліна “ Держава і анархія “ видану в 1918 році. Він писав : ” Робітники сьогодні ” націоналізованих підприємств залишились тими самими найманими робітниками, що і раніше. Вони працюють у виробництві, але над ними стоять такі ж владні господарі, як і в капіталістичних підприємствах. Хіба не все рівно – акціонерне товариство або держава будуть експлуатувати робітників. Різниця тільки в тому, що з державою як монополістом боротися важче “.

О. Карелін стверджував що часткова націоналізація, здійснена більшовиками - не крок до соціалізму, а крок до державного капіталізму.

В грудні 1918 року перший Всеросійський з’їзд анархістів-комуністів визнав, що націоналізовані майже всі великі промислові організації, і що це дало можливість пролетаріату “приймати тільки участь в організації виробництва”, не будучи при цьому “повним його організатором”.

У радянській історичній літературі пригадуються багато чисельні факти практичної участі анархістів різноманітних направлень у соціалістичній революції, але надії анархістів на її розвиток швидко зникли. У квітні 1918 року Олександр Ге., один із керівників Всеросійської федерації анархістів-комуністів,1

1Див. О.А. Игнатьева Социс 3’91. – М.: «Наука», 1991 р.,с.2

голова Всесвітньої ліги анархістів писав : “... Влада рад на місцях, тобто виконавські і організаційні функції місцевих самоврядувань була замінена владою народних комісарів, а знищення приватного виробництва – “ контролем “ над господарським виробництвом. Радянська влада, на його думку, за півроку свого існування ” перетворилась у державну владу, яка дотримується принципів охорони приватного виробництва, і почала всіма силами гальмувати народну самодіяльність “. Найбільш повно і послідовно зміст анархістської соціалізації викладений в анонімній публікації журналу “ Вільна праця “ в листопаді 1918 року. Насамперед, у статті формулюється визначення різниці між поняттями “ Соціалізація “ і “ Націоналізація “. Соціалізація тут названа “ системою усуспільнення засобів виробництва і соціально –економічним ідеалом “ соціалізму, а націоналізація – “ системою одержавлення тих самих засобів виробництва “.

Російський анархізм того часу мав перед собою два конкретних завдання : 1 – розкрити ту політичну брехню, якою соціалістичні партії на чолі з марксистами намагалися обдурити пролетаріат, і 2 – показати робітникам і селянам шлях соціальної революції.1

Махновщина : рух селян України. Одна із найбільш заборонених і в той же час яскрава сторінка нашої історії - повстанський рух у Південній Україні. Щоб об’єктивно намалювати картину махновщини, “ якою вона є “ , потрібно проаналізувати ситуацію, яка склалася в районах Південної України, у яких довгий час ( з 1918 – по 1921 рр. ) існував махновський рух. Найбільш стійким чи найбільш активним районом махновського впливу потрібно вважати найперше райони Лівобережної України : Катеринославську і Харківську губернії. Центром махновщини був

Гуляй – Польський, Грищинський, Маріупольський, Олександрійський і Бердянський повіти. Столиця махновщини – Гуляй – Поле або Махноград, як часто його називали місцеві жителі, на початок громадянської війни представляла собою велике селище, навіть невелике містечко, яке нараховувало біля 2 тисяч домів з населенням 25 тисяч чоловік. Було три гімназії, початкове училище, десяток церковно – приходських шкіл, дві церкви, синагога, банк, поштове відділення, велика кількість млинів і навіть кінематограф. По своєму національному складу більшість населення Гуляй – Поля , а також навколишніх районів складали українці. Російське населення було небагато чисельним , в основному вчителі, службовці і члени їх сімей. Доволі багато було євреїв – купців і ремісників, які досить дружно жили як з українцями, так і з росіянами.

Про те, що Гуляй - Поле, жвавий населений пункт, подібний на містечко, говорить і те, що в ньому на вулицях були дерев’яні тротуари.

1Див. О.А. Игнатьева Социс 3’91,с.3

Природа українського повстанського руху має свої особливі соціально – економічні, історичні і політичні корні. У соціальному відношенні основне населення України – це пролетаріат, буржуазія і багато чисельне селянство, основу економічної сили якої складали куркулі і середняки при досить слабкій бідноті і наймитах. В Україні жила і деяка частина козаків, які наколи не були в кріпацькій залежності, і завжди прагнули до економічної і політичної незалежності за підтримки української інтелігенції. Відсутність общинного землекористування сприяло розвитку міцних індивідуальних заможних господарств.1

Сільські куркулі, разом з іншими селянськими масами і робітничим класом активно боролися в перший революційний період з поміщиками і буржуазією, але після отримання землі поміщиків відійшли від революційної боротьби. Цікавою особливістю аграрної революції в Україні була та обставина, що ця революція посилила лише середняка і куркуля. Наймити і орендарі, не маючи необхідного інвентарю і тварин, боячись контрреволюції, нестійкості радянської влади, не зуміли закріпити землю за собою. У процесі революційної перебудови український куркуль і середняк економічно значно посилились, а пролетаріат і бідне селянство, витративши свої сили в революційних боях, значно послабли. Крім того на розвиток повстанського руху в Україні впливали гніт України російським царизмом, експлуатація заможним єврейським населенням, в основному купцями, українців – селян, що виховувало в селянських масах національну ненависть до “ москалів “ і “ жидів ”, яка постійно підживлялась патріотично настроєною українською інтелігенцією. Центр махновщини – Катеринославська губернія разом з сусідніми губерніями називали годувальниками півдня Росії. Часта зміна влади в Україні на протязі двох років громадянської війни до кінця деморалізували бідноту, підірвали її довір’я до будь-якої влади і одночасно посилила позиції куркульства, яке залишалося сильним, незалежним від мало не що недільної зміни політичної обстановки. Надалі це привело до того, що в 1919 і навіть частково в 1920 роках ? складу повстанців і різноманітних банд складала біднота, яка знаходилась на утриманні у куркулів , які забезпечували їх харчами і матеріально.

Часта зміна влади і нестабільна політична обстановка призвела до безконтрольності над зброєю, що спричинило потрапляння цієї зброї в руки селян. Зміцненню і розвитку повстанського руху і бандитизму сприяли і деякі інші обставини . Наприклад, слабкість, некомпетентність представників радянської влади в питаннях земельної і продовольчої політики. Деякі радянські керівники не виконували рішення радянського уряду України про конфіскацію і рівномірне розподілення землі поміщиків. Лише 5 млн. Десятин із 14,5 млн. Конфіскованої у поміщиків землі було передано середнякам і бідноті , а залишки перейшли до колгоспів і радгоспів. При цьому селяни не отримали жодного інвентаря.1

1Див. В.Д. Єрмаков Социс 3’91.- М.: «Наука», 1991 р.,с.5

Наймитів і бідноту, які б могли піти в колгоспи і радгоспи було мало, оскільки вони самі по своїй природі прагнули стати самостійними господарями і тому різко негативно відносились до міроприємств, якими забирали в них значну частину землі. Встановлений Наркомпродом України на всій її території однаковий показник для визначення куркульських господарств ( більше 8 десятин землі ), направлений ніби то проти сільських багатіїв, зачіпав по суті середняків, так як на півдні України на одне середняцьке господарство приходилось 7 – 10 десятин землі, в той час як на півночі – лише 4 десятини. Вказані вище обставини, далеко не повні, спричинили появу і широкий розмах повстання і бандитизму.

В ідеології українського селянства можна виокремити дві яскраво виражені риси : анархо-індивідуалістський світогляд і самостійність, тобто устремління до незалежності і самовизначення. В силу політичних і географічних особливостей тодішньої України повстанський рух і бандитизм можна умовно розділити на 4 направлення :

1. Куркульсько – самостійне (петлюрівщина) – розвивалось на Правобережжі України .

2. Куркульсько - анархістське ( махновщина ) – це в основному Лівобережжя України.

3. Складає частину незадоволених або ображених тією чи іншою владою людей , течій.

4. Група отаманів або “ батьків “ без конкретної політичної програми ,для яких головною і часто єдиною ціллю була нажива.

Загальною вимогою бунтівників різного політичного забарвлення була зміна аграрної і продовольчої політики Радянської влади. Серед перерахованих вище течій українського повстанського руху махновщина займає особливе місце і має тільки їй властиві яскраво виражені риси. Цей своєрідний тип анархізму , який , на думку П.А.Аршинові – одночасно вчителя Н.Махна , базується на наступному :

1)Віра в історичну роль селянства .

2)Неприязнь до інтелігенції .

3)Заперечення державної влади в любій ]ї формі.

4)Теорія “ третьої революції”.

5)Українські традиції вольності.

6)Віра в необхідність активної революційної боротьби.1

Іншими словами махновська “ідейна програма” була круто замішана не тільки на анархістських гаслах, але і на чисто есерівських концепціях, а також на народних традиціях.

Серед самих борців за ідею безладдя не було єдиної думки відносно анархістського характеру махновського руху. Між Нестором Махно і ідеологами анархії існували серйозні розбіжності , не дивлячись на те, що він, можливо, більше . ніж інші, прагнув до побудови безвладного суспільства.1

1 Див. В.Д. Єрмаков Социс 3’91,с.10

Біля джерел махновщини не стояло , крім самого Махна і невеликої , організованої в 1917 році ним же , групи гуляй - польських “ братчиків “ з числа місцевих жителів ( Каретніков , Григорій Махно - брат “батько” , Лютий , Марченко і інші ) ніяких інших анархістських груп.1

Ранні роки Нестора Махна . Точна дата народження Нестора Івановичі Махна–26 жовтня 1888 р. Коли у Івана Родіоновича і Євдокії Махно народився п’ятий син , по селу пролетіла чутка , що під час хрещення у священика загорілася ряса ; це означало , що народився “ розбійник, якого світ не бачив “.

Ось що писав про себе сам Нестор Махно в мемуарах : “Батько мій – в минулому кріпак поміщика Мабельського ... Більшу частину свого життя він прослужив у того ж поміщика конюхом. Він помер , коли мені було тільки 11 місяців. П’ятеро нас, братів – сиріт, залишились на руках нещасної матері. Дитинство моє пройшло без забав і веселля, засмучене сильними нестатками, поки не піднялись на ноги хлопці і не почали самі на себе заробляти. На восьмому році мама віддала мене в другу Гуляй – Польську початкову школу. Вчився я добре, вчитель мене хвалив, а мати була задоволена моїми успіхами “. Але навчання швидко довелося кинути “, літом я наймався до багатих селян пасти овець або телят.

В 1903 році Махно поступив різноробочим на чавунно – ливарний завод М.Кернера, там існував любительський театральний гурток, а Нестор прагнув стати артистом, щоб смішити людей. Смішити, правда, не вийшло : в 1906 році хвиля першої російської революції дійшла до України і в лічені дні змінила життя провінційного Гуляй - Поля. До 16 років Махно не стикався з політичним світом. Але революція 1905 року сімнадцятирічного юнака наповненого революційним ентузіазмом, готовим на будь-які дії заради визволення трудящих підштовхнула до вступу в ряди анархістів – комуністів і спричинила становлення Нестора Махна з цього моменту непримиренним борцем за соціальну революцію. З цього часу Махно знайшов для себе широке поле діяльності, приймаючи участь в багатьох небезпечних моментах анархічної боротьби.2

1Див. В.Д. Єрмаков Социс 3’91,с.11

2Див. Волковинський В. М. . Батько Махно.-К.: Товариство “Знання” України, 1992 р.,с.5

Початок діяльності Через деякий час його заарештували за незаконне зберігання пістолета, але через неповноліття відпустили. Будучи членом групи анархістів, він приймав участь в чотирьох пограбуваннях. 27 серпня 1907 року Махно затіяв стрілянину з поліцією і поранив селянина. Його затримали та через деякий час він вийшов на свободу за недоведенням вини. В 1908 році він потрапляє в руки царського суду, який за участь в анархічних товариствах і терористичних актах виносить йому вирок - смертну кару, але через його неповноліття страту замінено безстроковим ув’язненням. Весь термін ув’язнення Махно відбув в Московській центральній пересильній тюрмі (Бутирках ). Незважаючи на жахливість і безнадійність життя в ув’язненні , Махно, тим не менше, спромігся широко використати своє перебування в тюрмі в цілях самоосвіти і проявив при цьому величезну наполегливість. Він вивчав російську граматику, займався математикою, російською літературою, історією культури і політичною економією. Ув’язнення, властиво, було єдиною школою, в якій Махно набув історичні і політичні знання, які потрібні були йому в революційній діяльності. Дев’ять років він просидів у в’язниці. Перебуваючи в ув’язненні, Махно підірвав своє здоров’я, виступаючи проти повного безправ’я особи в тюрмі. Нестор Махно сперечався з тюремним начальством і дуже часто сидів в тюремних карцерах, нажив собі таким чином туберкульоз легенів.

За погану поведінку до останнього дня ув'язнення Нестор Махно пробув закутим по руках і ногах доти, поки повстанням московського пролетаріату не був звільнений 2 березня 1917 року. Після визволення з тюрми Махно зразу ж повертається в Гуляй – Поле, де багаточисельне селянство зустріло його з особливим співчуттям, він був єдиним політичним в’язнем, якого революція повернула додому, і тому відчув на собі доброзичливе відношення селян. Тепер це був не просто молодий, мало підготовлений юнак, а досвідчений борець з сильними вольовими устремліннями і з конкретним планом соціальної боротьби. Незабаром Нестор одружився з селянкою Настею Васецькою, з якою переписувався, сидячи в тюрмі. В них народився син, який незабаром помер, брак розпався. Але Несторові вже було не до сімейного життя : він швидко висунувся в Гуляй – Польське керівництво. В Гуляй – Полі він весь віддається революційній роботі, намагаючись, насамперед, організувати селян свого і навколишніх сіл : створює професійний союз селян – наймитів, організовує трудову комуну і місцеву селянську раду.

У нього було головне завдання – згуртувати і організувати все селянство на стільки міцно, щоб воно могло раз і назавжди вигнати всю “ расу “ поневолювачів і само будувати своє життя.1 1Див. Волковинський Валерій. Нестор Махно: легенди і реальність.-К.: ”Перліт продакшен ЛТД”,1994р.,с.47

Зародження комуни

Восени 1917 року Махна вибрали на п’ять громадських посад : головою районного селянського союзу, земельного комітету, професійного союзу металістів і деревообробників і головою Гуляй – Польської ради селян і робітників.

У середині серпня 1917 року, перебуваючи на посаді голови Гуляй – Польської Ради, він зібрав всіх поміщиків і власників району, відібрав у них документи про кількість їхньої землі і інвентаря і зробив точний облік всієї цієї власності. Потім він зробив доповідь – спочатку на зібранні волосної ради, а потім на районному з’їзді. У своїй доповіді він запропонував, щоб поміщики і куркулі користувались землею на рівні з трудовим селянством. Районний з’їзд, за його пропозицією, ухвалив : залишити куркулям і поміщикам по трудовій нормі землі, а також живого і мертвого інвентаря. За прикладом Гуляй – Польського району такі ухвали були прийняті на багатьох з’їздах селян Катеринославської, Таврійської, Полтавської, Харківської і інших губерній. За цей час Махно у своєму районі став душею селянських рухів, які віднімали у поміщиків землю, майно, а де потрібно було і життя. Такими діями він нажив собі смертельних ворогів в особі місцевих землевласників, багатіїв і буржуазійних організацій.

Тим часом Україну згідно з умовами “ ганебного “ Брестського миру окупували німецькі і австро-угорські війська. 1 березня 1918 року вони ввійшли в Київ, в кінці квітня зайняли Гуляй – Поле. Махно по дорученню Гуляй – Польського революційного комітету створив для боротьби з німцями і Центральною Радою батальйони селян і робітників, з якими в бойовому порядку відступав на Таганрог, Ростов і Царицин. У цей же час місцева буржуазія, яка зміцніла з приходом австро-германців, почала за ним полювати і йому прийшлось переховуватись. Українська і німецька воєнна влада спалили будинок його матері і розстріляли його старшого брата Ємільяна, інваліда війни.

У червні 1918 року Махно прибув до Москви, щоб порадитися з деякими старими працівниками анархізму відносно направлення і характеру діяльності серед українського селянства. Оскільки, анархіст Махно побачив в “ червоних “ губерніях деякі речі, що його насторожило.Об’явлену більшовиками диктатуру пролетаріату оцінив як спробу розколу серед трудящих. Враження від “ нової “ Москви літом 1918 року ще більше зміцнили його в цих думках. Не допомогли ні розмова із Свердловим, Леніним в червні 1918 року в Кремлі, ні навіть візит до князя Петра Кропоткіна. “ Немає партій, - роздумував трьома роками пізніше батько, - ... а є купки шарлатанів, які в ім’я особистої користі і гострих відчуттів ... знищують трудовий народ ” .1

1Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно -М.: березень/квітень 2000 р.,с.12 Не знайшовши в анархістів, які виявилися в цей період російської революції дуже нестійкими і слабкими, порад і вказівок, які б задовольнили його, він знову поїхав в Україну, керуючись тільки своїми думками.

Давно вже у нього визріла думка : організувати багаточисельне селянство як самостійну історичну силу, викликати віками накопичену в ньому революційну енергію і всю цю гігантську силу направити на тогочасний несправедливий лад.1

Під прапором анархії

По фальшивих документах Махно повернувся в Гуляй – Поле – піднімати повстання трудящих під чорним прапором анархії. По дорозі в Гуляй – Поле він мало не потрапив у руки гетьманських агентів, в одному місці Махно мало не загинув, коли був схоплений з чемоданом анархічної літератури. Його врятував один знайомий, гуляй - польський єврей, який витратив велику суму грошей на його звільнення. По дорозі в Україну він отримав пропозицію від більшовиків взяти для підпільної революційної діяльності конкретний район України і вести там роботу від їх імені. Нічого, звичайно, і говорити, що Махно не став навіть обговорювати цю пропозицію, прагнучи до цілі, прямопротилежної більшовицькій. І ось Махно знову в Гуляй – Польському районі ; на цей раз з безповоротною рішучістю або загинути, або добитися перемоги селянства, але не йти більше зі свого району. Вістка про його повернення швидко перелетіла із села в село. Він також, зі своєї сторони, негайно виступив перед селянством відкрито, на мітингах, і друковано, - закликаючи селян до рішучих дій проти гетьманщини і панства, різко підкреслюючи, що тепер трудящі не повинні випустити долю із своїх рук. Вольовий заклик його за декілька тижнів облетів десятки сіл і повітів, підготував маси до великих подій.

Сам Махно негайно приступив до дій. Перше завдання, яке стояло перед ним, - створити військово–революційний загін достатньої сили, який гарантував би свободу агітації і пропаганди в селах і повітах, приступивши до партизанських операцій. Загін був створений в короткий строк, тому що в селах достатньо було чоловічого бойового населення, готового до дій. Махно, будучи добрим організатором, в основу партизанських дій заклав принцип, по якому будь-який поміщик, пригнічуючий селян, всякий вартовий, всякий офіцер російської армії, як найзліші вороги селянства і його свободи, повинні тільки знищуватися.1

У вересні 1918 року Махно дав перший бій, він здійснював напади на багаті німецькі хутори і помістя, вбиваючи німців і офіцерів армії номінального правителя України гетьмана Скоропадського.2

1Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно,с.13

2Див. Волковинський В. М. . Батько Махно,с.-9

Любитель ризикованих міроприємств, одного разу Нестор Махно, переодягнувшись в гетьманський офіцерський мундир, з’явився на іменини до поміщика і в розпал свята, коли гості пили за затримання “ бандита Махна “ , кинув на стіл гранату. Через дві, три неділі загін цей став предметом жаху не тільки місцевої буржуазії, але і для австро-германської влади. Район воєнно-революційних дій Махно мав величезний – від Лозової до Бердянська, Маріуполя і Таганрога, і від Луганська і Грішина до Катеринослава, Олександрійська і Мелітополя. По відношенню до австро-германських і угорських військ загальним правилом партизан було знищувати офіцерство, полонених солдат відпускати, пропонуючи їм повертатися на батьківщину, розповідати там , що роблять українські селяни, і працювати на користь соціальної революції. Їх при цьому постачали літературою, а іноді і грошима. Лише солдат, по відношенню до яких було доведено насильство над селянами, страчували. Таке відношення до полонених мало певний революціонізуючий вплив на солдат.

У цей період своєї повстанської діяльності Махно являвся не тільки організатором і ватажком селянства, але й, в такій же мірі, грізним народним месником. За короткий період його першого партизанського виступу, сотні поміщицьких гнізд були знищені, тисячі активних ворогів і поневолювачів народу – безжалісно роздавлені. Його сміливий і рішучий образ дій, швидкість появи і зникнення, невловимість за різного роду обставин перетворили його в легендарну особистість, овіяну любов’ю і гордістю селян та страхом і ненавистю буржуазії.1

У цей жахливий для України час розстріляні, повішені, посаджені на кіл, з відрубаними головами, зґвалтовані тисячами лягали в землю України. У цій громадянській війні винними були всі : і “ цивілізовані “ німці, і “ благородна “ біла гвардія, і червоні, і повстанці, яких крім Махна була тоді велика кількість. Захопивши Гуляй – Поле, білі зґвалтували вісім сотень єврейок і багатьох із них вбили самим жорстоким чином – розпоровши животи. Червоні розстріляли монахів Спасо–Агарського монастиря. Всіх... . На станції Орехово Махно наказав живим спалити попа – в паровозній пічці.2

Махно не був антисемітом. Анархіст взагалі не може бути антисемітом, тому що анархізм по природі своїй інтернаціональний. При Махно окремі повстанці громили євреїв, але масових погромів – таких, як при білих і червоних, - землі Махновії не знали. Якось раз на станції Верхній Токмак батько побачив плакат : “ бий жидів, рятуй революцію, хай живе батько Махно ! “, Махно наказав розстріляти автора плакату.

Анархісти користувались всенародною підтримкою , тому що махновці, на відміну від білих і червоних, місцевих жителів не грабували ( представлення про махновщину як розгул неконтрольованого бандитизму – пізніші ідеологічні кліше ).

1Див. Волковинський В. М. . Батько Махно,с.-13

2Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно,с.16 Авторитет Махна признавали отамани, які орудували біля Гуляй –Поля, для карателів він був невловимим. Ядро його загону складала невелика мобільна група, а на крупні операції батько скликав добровольців, які з охотою йшли до нього.

Зробивши “ діло “, селяни розходились по домівках, а Махно з двома – трьома десятками зникав – до наступного разу. Восени 1918 року уряд гетьмана Скоропадського було повалено. На зміну гетьманщині прийшла націоналістична Директорія на чолі з Петлюрою. Війська Директорії ввійшли в Катеринослав і розігнали місцеву раду. Коли в кінці грудня 1918 року повстанський загін Махна і більшовики, які домовилися про союз з ним, взяли Катеринослав, більшовики першим ділом зайнялись поділом влади. Почалися грабунки.

“ Я іменем партизанів всіх полків, - звернувся Махно до жителів міста, - об’являю, що всякі грабежі, розбої і насильство ні в якому випадку допущені не будуть в даний момент моєї відповідальності перед революцією і будуть мною попереджені в корені “. В еміграції Нестор Іванович згадував : “ На самому ділі я за грабежі, як і за насильство взагалі, розстрілював всіх. Звичайно, серед розстріляних ... опинялись, до сорому більшовиків, всі майже особи із знову і нашвидкуруч більшовиками зібраного Кайдацького більшовицького загону, яких самі ж більшовики арештовували і схрещували їх махновцями.1 Під новий 1919 рік петлюрівські частини розбили більшовиків і захопили місто, але район Гуляй – Поля, куди відійшов Махно, зайняти не змогли.

Суспільний устрій Махновії будувався в строгій відповідності з резолюцією одного з махновських з’їздів, які закликали “товаришів селян і робітників“, щоб вони “ самі на місцях без насильницьких указів і наказів, всупереч експлуататорам і гнобителям всього світу, будували нове вільне суспільство без визискувачів панів, без рабів, без багатіїв, без бідняків “. 1

Досить об’єктивний свідок, більшовик Антонов–Овсієнко, доповідав “ нагору “ : “ Налагоджуються дитячі комуни, школи, Гуляй – Поле – один із самих культурних центрів Новоросії – тут три середніх учбових заклади і т.д.. Зусиллями Махна відкриті 10 госпіталів для поранених, організована майстерня по ремонту зброї і виробляються замки до гармат “. Жилося махновцям непогано. Культпросвіт повстанської армії давав вистави, регулярно влаштовував грандіозні застілля за участю самого батьки. Більшовикам цей “ анклав свободи “ не подобався.

У “ центр ” йшли доповідні : “ ... цей район представляє собою окрему державу в державі. Навколо цього знаменитого штабу сконцентрувались всі сили лівих есерів, анархістів, злісних бандитів і рецидивістів “ . Червоні хотіли підпорядкувати собі війська Махна і використовувати їх в боротьбі проти петлюрівців і білогвардійців.1

1Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно, с.17

І червоні, і махновці надіялись при нагоді знищити один одного. У резолюції другого з’їзду вільних рад Гуляй – Поля говорилось : “ Прикриваючись гаслом “ диктатури пролетаріату “, комуністи – більшовики об’явили монополію на революцію для своєї партії, рахуючи всіх інакомислячих контрреволюціонерами “.

Тим не менше, махновці ввійшли в оперативне підпорядкування Червоній Армії в якості Третьої повстанської бригади і розгорнули бої проти Денікіна. Однак більшовики спеціально тримали махновську армію на голодному пайку, залишаючи їх без самого необхідного. Мало того, в квітні по ініціативі Троцького проти махновців почалася пропагандистська компанія.2 25 травня Рада робітничо–селянської оборони України прийняла рішення ліквідувати Махна. Відправивши сповнену гнівом телеграму Леніну, Троцькому, Каменеву і Ворошилову, в середині червня батько з невеликим загоном зник в Гуляй-Польських лісах .

”Червоні” розстріляли начальника штабу махновців Озерова і деяких відомих анархістів .У відповідь московські анархісти підірвали будинок міському партії в Леонтієвському провулку ( Ленін, який повинен був туди приїхати, чудом уник загибелі ). Почалася нова фаза відносин між батьком і червоними – відверта ворожнеча.

5 серпня Махно видав наказ : “ Кожний революційний повстанець повинен пам’ятати, що як його особистими, так і загальнонародними ворогами являються особи багатого буржуазного класу, незалежно від того, росіяни вони, чи євреї, українці і т.д.. Ворогами трудового народу є також ті, хто охороняє несправедливий буржуазний порядок, тобто радянські комісари, члени каральних загонів, надзвичайних комісій, які їздять по містах і селах, і знущаються з трудового народу, який не бажає коритися їх диктатурі. Представників таких каральних загонів, надзвичайних комісій та інших органів народного поневолення і гніту кожний повстанець зобов’язаний затримувати і доставляти в штаб армії, а при опорі - розстрілювати на місці. Війська Червоної Армії, яких посилали ловити батька, переходили в масовому порядку на його сторону. Набравшись сил, Махно почав активні бойові дії проти білих і червоних одночасно. Він навіть заключив договір з Петлюрою, який також воював з армією Денікіна. Махновцям вдалося під видом торговців проникнути в Катеринослав і на цілий тиждень ( а потім повторно – на місяць) оволодіти містом, яке ( за розповідям свідків ) відпочило від постійного страху і ...пограбувань.

1Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно, с.18

2Див. Волковинський В. М. Батько Махно, с.16-20

Особливу популярність серед місцевого населення завоював батько Махно, коли особисто розстріляв на базарі декількох грабіжників. Махно намагався налагодити мирне життя. На звільнених територіях організовувались комуни, профспілки, система допомоги бідним, налагоджувались виробництво і товарообмін. Цікаво, що і раніше, і тоді продовжували видаватися газети, які допускали критику махновської влади. Батько твердо стояв за свободу слова.1

Денікіну прийшлось знімати з фронту великі сили проти повстанців ( корпус генерала Слащова - того самого, який став прототипом Хлудова в творі Булгакова “ Біг” )дозволивши тим самим перепочити червоним від боїв з Махно. У грудні 1919 р. Кліщову вдалося вибити махновців із Катеринослава. Махно знову почав переговори з більшовиками, але був об’явлений бандитом, який заслуговує арешту і кари.

Барон Врангель декілька разів посилав до батька делегатів, але декого схопили червоні, а декого розстріляв Махно. Репресії, яких завдали жителям губернії наступаючі частини Врангеля, примусили Махна спочатку припинити війну з більшовиками, а потім і об’єднатися з ними. На початку жовтня 1920 р. представники повстанців підписали договір з більшовистськими командирами. Повстанська армія перейшла в оперативне підпорядкування головкому Південного фронту Тимуру Фрунзе. У Гуляй – Поле знову потягнулися анархісти, яких червоні відпустили із своїх в’язниць. Після відступу Врангеля в Крим для Махновії настала пора перепочинку, але була вона недовгою і закінчилася з розгромом білогвардійців. У вирішальному наступі через Сіваш не останню роль зіграв чотирьохтисячний загін повстанців під командуванням махновця Каретнікова. 26 листопада 1920 р. Каретніков був викликаний на нараду до Фрунзе, схоплений і розстріляний, а його частини оточені. Але махновцям вдалося вирватися з оточення червоних і вийти з Криму. З бійців, які місяць тому прийшли на Перекоп, назад до батька вернулося не більше половини. Почалася бійка не на життя, а на смерть. Проти залишків батькової армії були кинуті частини Червоної Армії. Їм тепер було легше : ворог залишився один, та й перевага сил була астрономічною.

Махно метався по Україні, дні його були пораховані. Майже кожний день, відбиваючись від нападаючих карателів, Махно з купкою залишившихся в живих бійців і вірною дружиною Галиною Кузьменко прорвався до Дністра і 28 серпня 1921 року вирвався в Бессарабію.1

1Див. Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно, с.20

Залишок життя Нестор Іванович Махно провів в еміграції – спочатку в Румунії, а потім у Польщі, ( де відсидів у в’язниці за підозрою в антипольській діяльності ) та у Франції. У Парижі Махно активно займався пропагандою ідей анархізму – виступав, писав статті, видав декілька брошур. Одночасно, якщо дозволяло здоров’я, працював фізично – робітником на кіностудії, кравцем. Організм Нестора Івановича був ослаблений багаточисельними ранами і застарілим, ще з царської каторги, туберкульозом, що й спричинило смерть батька Махна 6 липня 1934 р. в паризькому госпіталі.

Хто ж він батько Махно – чи злий геній, чи визволитель українського селянства, кавалер ордена Бойового Червоного Прапора. В одному із своїх листів дружина Нестора Івановича Махна Г.А. Кузьменка написала, ”що один із друзів зняв з обличчя чоловіка маску і через кілька днів його поховали на кладовищі Пер-Лашез.

Тіло його було спалено в крематорії, і урна з попелом була замурована в стіні біля 18 паризьких комунарів.”

Доля Г.А.Кузьменко трагічна, після закінчення другої світової війни вона опинилася в Германії і потрапила до рук радянських органів безпеки в серпні 1945 року. Була вивезена в Київ, де у 1946 році була засуджена за відомою 58 ст. до восьми років таборів. Відбувши покарання в таборі, Галина Андріївна жила потім в Казахстані, де в кінці 60- х років з нею зустрічався відомий радянський історик Семенов, який записав Ії спогади . Померла жінка Махна в 70- х роках.1

1Див. Волковинський В. М. . Батько Махно, с.-43

Висновок Історія махновщини ще тільки пишеться, але вже зараз цілком ясно, що вона була своєрідною різновидністю російського анархізму, одним із багатьох його варіантів, які проявлялися у конкретній діяльності селянських мас України. І її (Махновщину) в певній мірі можна назвати анархізмом дії. У цьому принципова різниця махновщини від анархо-індивідуалізму, анархо-синдикалізму, пананархізму, неонігілізму і інших течій, для яких характерним є лише туманні теоретичні роздуми і прогнози. Основною силою махновщини, яка дала можливість її довгого циклу, яка дала можливість її довгого існування, було багато чисельне на той час українське селянство. Особливі соціальні умови півдня України зробили можливим появу махновщини і надали їй, як анархістському рухові, настільки своєрідний, яскраво виражений характер.

І волею долі на чолі цього руху опинився батько Махно – “невеликого зросту, з чорним волоссям, впалими щоками, начисто виголеним лицем, в суконній чорній піджачній парі, бараковій шапці і високих чоботях”, як описується ця легендарна особа в книзі “Батько Махно”, виданій вперше в Берліні в 1922 році.

Махно – людина волі, імпульсу, в його діях було, дійсно, багато легендарного, здійсненого його дивною сміливістю, його залізною волею, проникливістю і здоровим селянським гумором. Махно на той час виражав інтереси знедоленого, але волелюбного селянства, яке прагнуло жити і вільно працювати на своїй землі. Йому вдалося завдяки своїм неординарним здібностям організувати і очолити цей повстанський рух, стати справжнім народним ватажком, непримиренним борцем проти поневолення і гніту багатіїв, за волю і краще життя людей праці. І сьогодні, коли в нас є незалежна українська держава, ми з великою повагою і шаною згадуємо цього несправедливо забутого народного героя, вчимося на його прикладі бути небайдужими до несправедливості, насильства сильніших над слабшими, прагнемо створити в Україні процвітаюче громадянське суспільство, в якому людина праці зможе жити в достатку, мирі і злагоді ...

Список використаної літератури

І Джерела

1) В. Д. Єрмаков. Социс 3’91.- М.: «Наука», 1991 р. – 20 с.

2) О. А. Игнатьева. Социс 3’91. – М.: «Наука», 1991 р. – 20 с.

3) Сергій Дашков. Культ Личностей. Нестор Махно -М.: березень/квітень 2000 р. – 25 с.

ІІ Монографії

1) Волковинський Валерій. Нестор Махно: легенди і реальність.-К.: ”Перліт продакшен ЛТД”,1994р. – 256 с.

2) Волковинський В. М. . Батько Махно.-К.: Товариство “Знання” України, 1992 р. – 48 с.

26 жовтня 1888 р. у Івана Радіоновича Махна і його дружини Євдохи

Матвіївни - мешканців багатого південноукраїнського села Гуляй-

Поле , що на Катеринославщині , народився п"ятий син . Наступного

дня , як водилося , новонародженого охрестили у місцевій Хрестово-

Воздвиженській церкві , нарекли Нестором і написали в метричній

книзі під номером 207 . Саме тоді і виникла перша легенда про

майбутнього "селянського батька" , яка супроводжувала його на протязі усього його життя . під час хрещення у батюшки раптом

загорілась риза і він ніби наврочив , що з малюка виросте в

майбутньому розбійник , якого ще не бачив світ . Цей факт

гуляйпольці запам"ятали і із запалом розповідали усім , хто цікавився

життям Махна . а от рік народження іх знаменитого земляка забули .

До церковних документів ніхто з біографів Махна не звертався , а тому

в усіх працях і довідниках до цього часу зазначалося , що він народився у 1884 або у 1889 році . очевидно і сам Нестор не знав дати

свого народження , бо у спогадах згадував , що народився 27 жовтня

1889 року .1

З дитинства Махна , в якого дуже рано помер батько , оточувала

безжалісна злиденність . Змалечку йому прийшлось працювати на

місцевих поміщиків і колоністів .Більшу частину свого життя він

прослужив у того ж поміщика , й поступив кучером до Гуляйпольського

купця , багатому єврею Кернеру .2

________________________________

1Див.:Нестор Махно, Спогади, книга 2 , ст.38-40

2Див.:Там же.

Батько Махна помер , коли Нестору було тільки одинадцять місяців .

На руках нещасної матері зосталося п"яттеро братів-сирот : " Смутно

припоминаю свое раннее детство , лишенное обичних для ребенка игр

и веселья , омраченное сильной нуждой и лишениями , в каких

пребивала наша сем"я , пока не поднялись на ноги мальчуганы и не стали зарабатывать сами на себя ." 1

У вісім років мати віддала Нестора в 2-гу гуляйпольську

початкову школу. Шкільні премудрості давалися йому не легко .

Вчився він добре , вчителі його хвалили , мати була задоволена його

успіхами . Так було на початку навчального року . Коли настала зима ,

річка замерзла він частенько попадав зі своїми товаришами на річку і

лід . Катання на ковзанах із сотнею таких ,як він , його так заманило ,

що він по цілих тижнях не бував у школі :" Мать была уверена , что я

по утрам с книгами отправляюсь в школу и вечером возвращаюсь

оттуда же . В действительности же я каждий день уходил только на

речку и , набегавшись ,накатавшись там вдоволь с товарищами ,

проголодавшись - возвращался домой . " Така радість

продовжувалась до самої Маслениці . Коли одного дня , катаючись

по річці з одним із своїх друзів , провалився під кригу і трохи не

втопився . " Помню,когда сбежались люди й витащили нас обих , я ,

боясь идти домой , побежал к своему родному дяде.По дороге я весь

обмерз. Это вселило дяде боязнь за мое здоровьэ , и он сейчас же

розискал и сообщил моей матери ." Коли з"явилася мати Нестора ,

натертий спиртом , він вже сидів на печі .2

________________________________

1Див.:Нестор Махно, Спогади, книга 2 , ст.38-40

2Див.:Там же.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.