Історичні статті

Битва під Пилявцем у 1648р., облога Львова та Замостя

План

1. Причини розгортання визвольної війни.

2. Битва під Пилявцями її причини, перебіг та наслідки.

3. Похід на Галичину. Облога Львова та Замостя.

1. Визвольна війна середини 17 ст. українського народу на чолі з Б.Хмельницьким була спрямована проти національного і соціального гноблення. Причинами війни були політика польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та орендарів і у підсумку - гострий конфлікт між аристократичною соціально вузькоегоїстичною колоніалістською системою польсько-шляхетського панування і демократичними волелюбними прагненнями українського народу.

Найважливішу роль у В.в. відігравало козацтво, котре міцно тримало в своїх руках провід і винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 р., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження "козацьких прав і вольностей". Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. Боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її завдання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодально-кріпосницьку модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої б лежала дрібна власність фермерського типу.

Починаючи з 1646 р., група старшини, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Для реалізації задуму вони намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Портою. Однак зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він з кількома десятками осіб негайно подався на Запорожжя.

Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), Б.Хмельницький зупинився на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки з запорожцями. 21 січня 1648 р. він оволодів Січчю. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом. Саме ці події й знаменували початок В.в.

Українському гетьману вдалося досягти угоди з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про спільну війну проти Польщі. На допомогу повстанцям хан направив 3-4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

На цьому етапі повстання Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Козацька територія на заході, в уяві гетьмана, мала доходити до Білої Церкви. Під час переговорів з послами коронного гетьмана Миколи Потоцького повстанці поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них "правління Речі Посполитої", надати їм права укладати договори з зарубіжними володарями.

Військова кампанія 1648 р. принесла блискучі перемоги над кварцяною коронною армією у битві на Жовтих Водахі битві під Корсунем та над шляхетським ополченням у битві під Пилявцями.

2. Битва під Пилявцями (11–13 вересня 1648) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, у якій українська армія, очолювана гетьманом Б.Хмельницьким, отримала блискучу перемогу над польсько- шляхетським військом.

Після знищення польського кварцяного війська під Жовтими Водами і Корсунем почав масово розгортатись повстанський рух, що примусило шляхту і уряд Речі Посполитої до активних дій. Було оголошене рушення посполите (мобілізація шляхти) і набрана нова наймана армія. Переговори з Хмельницьким не обіцяли тривалого спокою. Детонатором, який зірвав тимчасове хитке перемир'я, стали каральні дії магната Я.Вишневецького, який у червні – липні здійснив каральний похід по Волині і Поділлю. До нього приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та ін.

Польське військо зосереджувалося на відстані 60 км від авангарду української армії, поблизу Чолганського Каменю. Це військо мало 80–90 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40–50 тис. шляхетських слуг і обозної "челяді". Настрій у шляхти був самовпевнений і легковажний. Недооцінюючи сили повстанців, шляхта нахвалялась розігнати "чернь" канчуками. Обоз був перевантажений коштовностями і предметами розкошу. В цей час Річ Посполита переживала болючий період міжкоролів'я. Відсутність твердої влади виявилася, зокрема, у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами: на чолі шляхетського війська були поставлені зразу три регіментарі (полководці): нерішучий і поступливий князь Домінік Заславський; відомий своєю вченістю, але поганий полководець коронний підчаший Микола Остророг; гонористий і запальний молодий коронний хорунжий Олександр Конєцпольський. Хмельницькому приписується така характеристика цих польських регіментарів: "перина, латина і дитина". Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська. Війську бракувало єдності і дисципліни. "Кожний товариш хотів ротміструвати, ротмістр – полковникувати, полковник – гетьманувати", – так характеризував стан свого війська сам Д.Заславський.

На початку вересня польське військо виступило з місць свого базування на Волинь. Йому назустріч вивів свої сили Б.Хмельницький, який рухався з Маслового Ставу через Паволоч, Хмільник на Старокостянтинів. Чисельність повстанської армії становила 100–110 тис. чол., причому, лише 50–70 тис. були озброєні належним чином, а решту становили погано озброєні покозачені селяни. Б.Хмельницький спинився під Пилявцями, за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Для свого табору він вибрав вигідну позицію – на правому березі р. Ікви (або Пилявки). Місцевість була нерівна, глибокі балки затруднювали пересування військ. Лівий (протилежний) берег і прилегла до нього територія мали складний рельєф (пагорби і рівчаки). Така місцевість була непридатною для розташування укріпленого табору і не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок свою кінноту. Річка Іква широко розливалася у стави і болота. По периметру чотирикутного табору в 6 рядів були поставлені вози, викопані шанці і насипані вали, на яких встановили більше 100 гармат. У таборі Хмельницького панувала сувора дисципліна. У невеликому Пилявецькому замку, який був поруч, був влаштований командний пункт Б.Хмельницького. Замок стояв на підвищеному березі Ікви, і з його башт було зручно спостерігати за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на правому березі засіла в окопі козацька піхота. М.Кривоніс, вивівши своїх козаків з-під Старокостянтинова, став окремим табором на лівому березі Ікви, навпроти Пилявецького замку, тобто на правому фланзі головних сил української армії, продовжуючи виконувати функції її авангарду. Формування К.Півторакожуха стали табором на лівому фланзі головних сил української армії і прикривали брід через Ікву.

Тим часом Старокостянтинів, розташований на лівому березі Случі, обороняв козацький гарнізон у 5 тис. чол. Росоловецьку переправу Чорного шляху прикривало 10 тис. козаків. Польська сторона, маючи перевагу у кавалерії (кримсько-татарське військо затримувалось з приєднанням до Б.Хмельницького), перебрала на себе ініціативу розпочати бойові дії. 5 вересня польсько-шляхетське військо безперешкодно переправилося через Росоловецьку переправу через Случ, а 6 вересня підійшло під Старокостянтинів, де були зустрінуті вогнем козацької застави. Вночі козацька залога несподівано залишила місто, що було сприйнято поляками як ознаку їх слабості і невпевненості. Але, як показав подальший хід подій, це був стратегічний маневр, розрахований на заманювання противника на невигідні для нього позиції. Переслідуючи козацькі загони, польсько-шляхетське військо вийшло на позиції навпроти табору Б.Хмельницького. У зв'язку зі складністю рельєфу місцевості суцільний укріплений табір організувати не вдалося. Окремими острівцями він хаотично розкинувся на шести пагорбах серед рівчаків і боліт.

11(21) вересня розгорілися бої за греблю, яка відкривала доступ до табору Хмельницького. Кидаючи в бій щоразу свіжі козацькі резерви, Хмельницький вимотував сили шляхти на ікавській "гребельці". Лише застосувавши виснажливий обхідний маневр кіннотою і кинувши у бій кілька тисяч чоловік, поляки змогли ціною значних жертв оволодіти греблею і створити невеликий плацдарм на правому березі Ікви. День 12 вересня пройшов у герцях; тоді ж на з'єднання з Хмельницьким підійшла Буджацька орда чисельністю біля 20 тис. вершників.

13 вересня Хмельницький повів у наступ усі свої сили і примусив шляхетські загони до безпланового бою на невигідному для них місці. Зранку полки з табору Хмельницького і з табору Кривоноса, а також татари приготувались до наступу. Тоді й польське військо вишикувалось до бою. Один з офіцерів на власний розсуд дав команду кільком корогвам кінноти йти в атаку. Через це вся польська кіннота ув'язалася у безладний бій на невигідних позиціях, розбігаючись по балках, далеко від польського табору. Коли в польському війську запанувало повне безладдя, Хмельницький сильним ударом розбив передові польські позиції і почав наступ на польський табір. Козаки захопили греблю на Ікві, їх полки перейшли на лівий берег і почали наступ на польський табір. Татарська кіннота вийшла на фланги і в тил противника. За цей час значна частина польської кінноти, яка так необережно зав'язала бій з козацькими полками і татарами, розбрелася по різних балках, долинах і болотах і здебільшого була оточена і розгромлена. Решту шляхетського війська охопила паніка. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі хоругви і почало готуватись до відступу табором. Відступ розпочався уночі і перетворився у панічну втечу. Був кинутий напризволяще обоз. Вся артилерія і великі запаси пороху дісталися козакам. Переможцям дісталися десятки тисяч возів, 92 гармати та велика позолочена й обсипана коштовним камінням гетьманська булава Заславського. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих.

В результаті перемоги під Пилявцями були визволені Волинь і Поділля, і армія Хмельницького рушила на Львів. Уперше склалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гноблення і об'єднання їх у межах єдиної незалежної держави.

3. Похід на Галичину мав характер демонстрації сили. Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Облога тривала три тижні (8-26 жовтня). Врешті після тривалих переговорів Хмельницький задовольнився контрибуцією в сумі понад 200 тис. дукатів, тобто 1,2 млн. золотих, більша частина якої пішла на оплату татарських послуг, і 26 жовтня, видавши універсал про захист міста від неорганізованих козацьких ватаг, рушив далі - на Замостя. За спиною його продовжувала вирувати сліпа селянська війна, породжуючи десятки повстанських загонів і ватаг на Волині, в Галичині й на Покутті, які руйнували шляхетські двори і вбивали шляхтичів, розливаючи по Україні хаос і анархію.Похід на Галичину мав характер демонстрації сили. Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Облога тривала три тижні (8-26 жовтня). Врешті після тривалих переговорів Хмельницький задовольнився контрибуцією в сумі понад 200 тис. дукатів, тобто 1,2 млн. золотих, більша частина якої пішла на оплату татарських послуг, і 26 жовтня, видавши універсал про захист міста від неорганізованих козацьких ватаг, рушив далі - на Замостя. За спиною його продовжувала вирувати сліпа селянська війна, породжуючи десятки повстанських загонів і ватаг на Волині, в Галичині й на Покутті, які руйнували шляхетські двори і вбивали шляхтичів, розливаючи по Україні хаос і анархію.

Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Захоплення Замостя відкривало б повстанцям шлях на Варшаву, тому в столиці почали обговорювати питання про скликання посполитого рушення, тимчасовим воєначальником якого сейм призначив князя Ярему Вишневецького. У вирішальну фазу зайшла й боротьба між прибічниками двох претендентів на досі порожній трон - Яна Казимира і Карла Фердинанда, братів покійного Владислава ІV. Втручання Хмельницького, який недвозначно оголосив підтримку кандидатурі Яна Казимира, стало вирішальним (припускають, що на позицію гетьмана вплинули секретні гарантії, які надав йому королевич).

Впродовж листопада (6-21 листопада) тривала облога Замостя. Для організації боротьби населення Белзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою. Доки велися переговори з городянами Замостя про викуп та проходили вибори нового короля (17 листопада ним став Ян Казимир), козацьке військо помалу зменшувалося. Частина повстанців, вдовольнившись захопленою здобиччю, самовільно рушила додому, решта терпіла від втоми й холоду. Розпочалася епідемія дизентерії, а з осіннім бездоріжжям - і голод, посилений ворожістю місцевого польського населення. За цих умов продовження війни ставало безперспективним, і частина поміркованої старшини висловилась за переговори з новообраним королем. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру: амністія повстанцям; 12-тисячний реєстр; відновлення козацького самоврядування; право вільного виходу в море; усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська; надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з староств, розташованих там само. Після попередніх переговорів з секретарем Яна Казимира Миколаєм Смяровським, що прибув до козацького табору, Хмельницький 23-24 листопада пішов на перемир'я і завернув свої полки додому. Такий перебіг подій переконливо засвідчує, що в уяві гетьмана питання, як і давніше, зводилося до розв'язання козацької проблеми в межах Речі Посполитої. Що ж стосується повсталих селянських ватаг, котрі деколи зараховують трохи не до головної рушійної сили козацької революції, то вже на зворотому марші в Україну гетьман розіслав універсали з наказом, аби посполиті під загрозою покарання шанували й віддавали послушенство своїм панам. Анархічний спільник на даний момент козацькому вождю став непотрібним, і його було тверезо й жорстоко відкинуто (як, втім, ще нераз станеться згодом). Характерно, що в цей же час аналогічні універсали видавав і Ян Казимир, наказуючи негайно припинити бунти і повернутися у звичне підданство.

На другий день нового 1649 р. Хмельницький тріумфально в'їхав до Києва, який вітав його дзвонами в церквах, гарматними пострілами на замку і тисячними натовпами люду. Церемонією було передбачено в'їзд гетьмана через Золоті ворота, а спудеї Київської академії вітали його в декламаціях як Мойсея, спасителя, освободителя й визволителя народу з лядської неволі, добрим знаком названого Богданом - від Бога даним. Зустрічали ж Хмельницького Єрусалимський патріарх Паїсій і Київський митрополит Сильвестр Косів, посадивши на сани поруч із собою. Кілька днів по тому патріарх у Софійському соборі відпустив гетьману усі сьогочасні й майбутні гріхи, заочно обвінчав з Мотроною (яка перебувала тоді в Чигирині) і під гарматні залпи благословив на війну з ляхами. В розгадці сценарію цієї зустрічі, особливо стосовно проведення козацького гетьмана попід Золотими ворітьми, тобто дорогою володарів старої Русі, лежить, як здається, відповідь на питання - у чиїй голові "козацький автономізм" вперше перетворився на реальний план унезалежнення України. Сам Богдан чи вищі православні ієрархи власне так обставили цей тріумфальний в'їзд? І чи не він став тією невловимою миттю, коли історія на крутому віражі міняє свій стрімкий лет?